Іван Бровдій: «Відразу як прийшов і почав працювати, то й повірив»

Хоч основна вболівальницька увага в чемпіонаті області була прикута до дорослих команд, зокрема, до колективів вищої ліги, але свої герої є й серед юнаків. Без сумніву, насамперед слід  виділити ФК «Севлюш», який став чемпіоном Закарпаття. Пропоную читачам нашого сайту інтерв’ю з наставником дубля виноградівців Іваном Бровдієм.

– Іване Івановичу, користуючись нагодою, вітаю Вас і Ваших підопічних із чемпіонським титулом. Як вважаєте, за рахунок чого насамперед досягли такого вагомого результату?

– Дякую за привітання. У нас найкращими є інфраструктура, президент клубу Іван Матрунич, меценати, спонсори, які постійно допомагають, у нас – найкращі вболівальники, фанзона. Як ми могли не виграти чемпіонат, коли максимально було створено конкретні умови для тренувань та ігор?

– Якщо не все, то багато що залежало й від самої команди…

– Звичайно, безпосередньо результат забезпечують футболісти. Виноградівщина все мала талановиту футбольну молодь. Раніше ми неодноразово посідали другі місця, однак для першого трішки чогось не вистачало. Я вже два роки працюю головним тренером юнацької команди плюс 1 рік помічником в Івана Білака-старшого – батька тренера нашої дорослої команди. Усе придивлявся до хлопців і вирішив зробити акцент на дисципліні. Дуже хотів стати авторитетом для підопічних, прагнув зосередити увагу на психологічно-емоційному їх стані. «Золоту» передував і значний обсяг тренувальної роботи. Плюс із кожним гравцем вів індивідуальну розмову, намагався знайти особистий підхід. Не можна до всіх одночасно ставитися поблажливо чи суворо. Є конкретні ситуації, характери, поведінка… Стежив і за режимом хлопців у позафутбольний час. Це, до речі, була невидима робота, але вона теж дала ефект. Адже не може юнак до світанку гаяти час на дискотеці, а потім, наче нічого не сталося, вийти максимально енергійним на поле… Усе вищесказане сукупно й позначилося на результаті.

– Зазвичай, тренери не люблять когось виокремлювати: аби когось не забути чи не образити. Отож я дещо інакше поставлю запитання: виокремили б якусь ланку в команді чи всі лінії однаково працювали на чемпіонське звання?

– Якщо команда перемагає в чемпіонаті, то виграють не окремі особистості, а весь колектив. Хтось, можливо, скаже: та виноградівцям просто щастило! Я ж із таким твердженням не погоджуся. Подивіться на турнірну таблицю: у «Севлюша» краща різниця забитих і пропущених м’ячів – плюс 61. Крім того, найбільше забитих – 74 й найменше пропущених голів – 13. Мабуть, уже ця статистика дає підстави твердити, що у нас найкращі в області воротар, захист, середня лінія й напад.

– Тим приємніше констатувати, що честь «Севлюша» захищають місцеві вихованці…

– Так. Зокрема, у другому колі грав лише Мирослав Ломага з Іршавського району, а решту – наші футболісти. Приблизно по 50 відсотків із міста й району.

– Коли безпосередньо повірили в те, що команда може стати чемпіоном?

– Відразу як прийшов і почав працювати, то й повірив. Ми два роки поспіль посідали друге місце. Природно, що керівництво клубу поставило перед нами завдання завоювати «золото». І зі стартової гри чемпіонату до самого фінішу йшли з вірою в цей успіх. Інтрига, як відомо, трималася до останнього туру. Найбільше конкурували з мукачівцями. Перед останнім туром різниця очок складала менше трьох, тому не розраховували на «осічку» суперника, а у своїй заключній зустрічі намагалися зробити все, щоб виграти. Розуміли: тільки на максимальній концентрації зусиль на полі можемо досягти потрібного успіху.

– Як гадаєте, рівень юнацького чемпіонату у вищій лізі достатньо високий?

– У будь-якому разі ми мали достойних суперників. По турнірній таблиці видно, що дуже хороша команда в мукачівців, тренером у яких працює Іван Фізер. Можна сказати, що «Мункач» – наш постійний конкурент. Хороші команди в Іршаві, Хусті, де, це помітно, якісно працюють тренери. Тобто змагатися було з ким, загалом перемоги легко нам не давалися.

– Незабаром розпочнеться цикл новорічно-різдвяних свят. Якби Іван Бровдій був Миколаєм, щоб він поклав під футбольну ялинку своїм підопічним?

– Дещо незвичне запитання. Зненацька, та спробую відповісти, як думаю… Насамперед поклав би під футбольну ялинку для свого колективу міх здоров’я й побажав би команді, щоб грала не гірше ніж цього року. Також хлопцям 1998 року народження, які завершили виступи в юнацькому чемпіонаті, бажаю, щоб змогли реалізувати себе на вищому рівні, аби, як кажуть у таких випадках, «не пропали». І користуючись нагодою хочу ще раз подякувати міській раді Виноградова, президентові клубу Івану Матруничу, фансектору, усім уболівальникам за підтримку. Бо тільки разом, єдністю зусиль ми можемо вигравати!

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ