Анатолій Коломоєць: «Можливості прогресувати є на різних рівнях»

ДЮСШ №1 міста Ужгород займає своєрідну, але важливу нішу в структурі закладів краю, котрі розвивають футбол.

 І хоч гра мільйонів у вищеназваній школі не є пріоритетом № 1, та все ж посідає певне місце. Саме з цього я й розпочав розмову з її директором А.Коломойцем.

– Анатолію Івановичу, яку нішу футбол займає в дитячо-юнацькій спортивній школі, де ви працюєте керівником?

Умовно – одну шосту, бо є в числі шести видів спорту, що ми культивуємо. А стосовно результатів, то, за попередніми даними (поки ще підсумків роботи за рік не підбивали) – у другій половині. Але є певні зрушення й на краще. Так, скажімо, трьома віковими групами виступаємо в Дитячо-юнацькій футбольній лізі Закарпаття. Крім того, скажімо, наші випускники останніх років грають у складах 10 команд першої та вищої ліг області, ще декілька вихованців задіяні в чемпіонаті району тощо.

– Ви самі сказали: за результатами, футбол у школі все ж у другій половині видів спорту, які культивуєте. На Вашу думку, що заважає мати більші успіхи?

Головна причина, мабуть, кадрова. У нас працюють лише два тренери на постійній основі. Решта – сумісники. Наставникам простіше йти в приватні клуби, де платня краща і контроль не такий прискіпливий, як із боку держави. Не так багато охочих, наприклад, мати 4 групи, або 50 дітей, високу відповідальність і притому, не маючи категорії, 1800 гривень заробітної плати. Ось із нового року мінімальний заробіток становитиме 3200. Можливо щось зміниться, і до нас прийде хтось із хороших тренерів. Адже коли фахівець має основне місце роботи, любить «возитися» з учнями, то й віддається справі краще. Звідси – покращуються й результати. Ще одна проблема: діти до нас не так охоче йдуть, бо не виступаємо в чемпіонаті України. Крім того, маємо недостатню базу, зокрема проблема, де займатися взимку. Зараз другий зал спорткомплексу «Юність» на ремонті, то взагалі доводиться сутужно. На пріоритетність виду, зрештою, впливає й такий факт: одна команда дає менше очок, ніж, виступи спортсменів в індивідуальних видах, різних програмах. У такому разі кожен до загального заліку привносить певну долю, а сукупно «назбирується» значно більше залікових балів.

– На якій базі тренуються футболісти закладу?

– Своєї фактично немає, а використовуємо орендовану. Це із ЗОШ №№ 7, 19, 20 плюс ігрове поле й штучний майданчик на стадіоні «Автомобіліст».

– Міська влада хоч якось допомагає ДЮСШ?

Цього року як ніколи розвернулася обличчям до школи. Є фінансування, було виділено кошти на закупівлю інвентаря, ремонт залу. Звичайно, на сто відсотків ніхто забезпечити не може, але порівняно з минулими роками це доволі відчутно.

– Бачите якість шляхи стимулювання розвитку футболу?

– Через велику кількість приватних футбольних шкіл, клубів, набір іде важко, однак підстав для оптимізму додає той факт, що діти мають можливість займатися на «Автомобілісті» й виступати в ДЮФЛЗ у різних вікових групах. У ЗОШ № 19 на майданчику поклали новий штучний газон. У планах – поруч закласти й трав’яний. Будемо сподіватися, що прийдуть тренери й на постійній основі наполегливо працюватимуть. Тим паче, що місто до нас, як кажуть, розвернуте обличчям. А поки учнів передаємо в СДЮСШОР або ж вони набувають азів у першості області. Можливості прогресувати є на різних рівнях.

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ