Футбол на межі тисячоліття. Частина 2

09.05.2018 - 00:11

Продовжуємо публікувати нариси про історію Закарпатського футболу, яку підготував Степан Селменський, редактор щотижневика «Спорт тайм», за матеріалами архівних документів та газетних інформацій.

33495974

Попереду був 1991 рік. Україна стала самостійною незалежною державою. Футбол Закарпаття відчував значні труднощі. Кількість команд обласного чемпіонату невпинно зменшувалася. Фінансування практично не було. Із футбольної карти області зникли добре відомі футбольні центри Тересва, Косино, Бедевля, Буштино, Воловець, Ужгород, Чоп, Вилок, Ракошино, В.Березний, Т.-Ремета, Яноші, Бадалово, Варієво, Білки, Кушниця. Із перервами виступали в обласному чемпіонаті команди Мукачева, Берегова, Довгого, Хуста. Влада не звертала відповідної уваги на розвиток футболу в краї. Стан справ був плачевним. Команда майстрів ФК «Закарпаття» взагалі вилетіла до II ліги українського чемпіонату. Так низько закарпатський футбол ще не падав. Ужгородська міська рада взагалі відмовилася надавати будь-яку допомогу команді. Міський голова Сергій Ратушняк на звернення Федерації футболу Закарпаття про допомогу єдиній професійній команді відповів: «Я не буду годувати 22 бугаїв…» Тоді у 1994-1999 роках футбол області утримався на плаву тільки завдяки великому авторитету та організаторським здібностям голови Федерації футболу Закарпаття Андрія Гаваші. Стадіони були занедбані, футбольна форма в більшості команд – відсутня. Наприкінці 90-х років ситуація трішки почала виправлятися. Велику роль відіграли в цьому Віктор Медведчук та Григорій Суркіс. Президент ФК «Динамо Київ Григорій Суркіс та Віктор Медведчук спільно з керівництвом обласної влади Сергієм Устичем, Іваном Різаком, а згодом і Нестором Шуфричем звернули необхідну увагу на ФК «Закарпаття», і професійний футбол у краї пішов на підйом. Із Берегова до головної команди області перейшла ціла група кращих гравців команди, що значно посилило потенціал ФК «Закарпаття», але на кілька років залишило саме Берегово без футболу. У 2001 році команда вже грала у вищій лізі українського футболу. Це був справжній прорив, надзвичайно великий успіх. До Ужгорода приїжджали добре відомі Європі «Динамо» К., «Шахтар» Д., «Металіст» Х., «Дніпро», Дн.-ськ, «Карпати» Львів, «Таврія» С., «Металург» Д., які регулярно брали участь у єврокубках. Тренував команду молодий, але, без сумніву, талановитий тренер Юрій Калітвінцев. Та, на жаль, втриматися в когорті сильніших не вдалося. На тренерському містку з’явився тандем закарпатських тренерів Віктор Ряшко – Михайло Іваниця. Велику допомогу команді, яку фінансував Нестор Шуфрич, почала надавати обласна влада під керівництвом Івана Різака. Уперше в своїй історії закарпатська команда не залишила вищу лігу. Уперше до II ліги було заявлено «Закарпаття-2». За період 2003-2005 років у нас з’явилася ціла група молодих талановитих гравців: Матвій Бобаль, Владислав Микуляк, Олександр Надь, Володимир Микуляк, Михайло Кополовець, Василь Кобін, Олександр Пакош, Іван Скунзяк та багато інших. Потрібний був ще рік, щоб усе довести до ладу, але розпочалася помаранчева революція. Із ужгородського стадіону «Авангард» створили монстра, на якому нібито знайшли прихисток бандити Різака. Одним словом, політика втрутилася в спорт і майже знищила його до тла. Роботи на стадіоні припинилися. І все ж Нестор Шуфрич не тільки зберіг команду, але й зумів двічі її вивести до Прем’єр-ліги. Правда, тренери цих команд не довіряли місцевим вихованцям, і глядачі майже не бачили їх на полі. Як не дивно, значно легше грати в інших командах, ніж у своїй. Приклад Тараса Лазаровича, якому тут місця не знайшлося, а це був один із кращих гравців луганської «Зорі» того часу, Михайло Кополовець – грав в основі львівських «Карпат», Василь Кобін – гравець донецького «Шахтаря» та збірної України, Андріан Пуканич – гравець «Іллічівця», одягав футболку гравця збірної України, Мирослав Бундаш, Матвій Бобаль, Владислав Микуляк у складі збірної студентів України стали чемпіонами світу. Росла в нас талановита молодь, і знову тренерський штаб ФК «Закарпаття» не звернув на неї уваги. Юрій Чонка, Ференц Барта, Яромир Лобода, Михайло Реплюк, Сергій Кундрик, Михайло Трухан, Василь Вах стукали у двері головної команди області. Правда, їх не почули. При В’ячеславі Грозному команда стала навчально-тренувальною базою для перспективних гравців київського «Динамо». Сюди привозили гравців із-за меж області й України, які нічим не виділялися на полі. За 16 років, із 2001 по 2016 через команду транзитом пройшло понад 150 гравців. Результат – нуль.

Команда постійно балансувала між першою па вищою лігою, втрачаючи своїх уболівальників. На стадіоні збиралося по 300-500 глядачів. ФК «Закарпаття» не стало народною командою. Фахівці розуміли, що потрібна команда II ліги, потрібні футбольні академії. Треба готувати власний резерв. Закарпаття має таланти, їх треба тільки розвивати.

Аматорський футбол області в новому тисячолітті, як і професійний, не прогресував. Періодично в різних місцях з’являлися меценати, які за рахунок футболу вирішували свої питання. Не зважаючи на авторитет Андрія Гаваші, в 2006 році в обласному чемпіонаті залишилося тільки 14 команд, із яких три його не дограли.

На звітно-виборчій конференції наприкінці 2006 року головою федерації області було обрано великого прихильника футболу, одного з найвдаліших підприємців області, депутата обласної ради Михайла Ланьо. Разом із Михайлом Івановичем у футбол прийшли відомі в області люди, які дали суттєвий поштовх розвитку футболу на Закарпатті. З’явилися команди в Мукачеві, Берегові, Довгому, Середньому, Поляні. Президентами клубів стали добре відомі в краї Іштван Гайдош та Ігор Свищо в Берегові, Карло Сойко у Вишкові, Антон Зелінський у Ясінях, Іван Дрогобецький у Поляні, Андрій та Богдан Андріїви в Середньому, Василь Петьовка, Василь Кубарич та Іван Кампов у Мукачеві, Іван Бушко у Виноградові, Ярослав Сухан в Іршаві, Вадим Романець, Вадим Шитєв у Довгому, Валерій Куцин у В.Бичкові, Анатолій Салай в Ужгородському районі, Вадим Мердєєв і Євген Качур у Н.Давидкові, Іван і Василь Горвати в Пістрялові, Олексій Баранюк у Кольчині, Ігор Ващенко в Сторожниці, а пізніше – в Перечині, Іван Роман, Юрій Гнепа в Міжгір’ї, Василь Канюк у В.Березному, Мирослав Щербей у Воловці. Значно покращилася інфраструктура як клубів, так і стадіонів. Стадіони рівня II ліги з’явилися в Берегові, Мукачеві, Вишкові, Тячеві, Чопі, Сваляві, Середньому. Обласному рівневі відповідають стадіони Пістрялова, Іванівців, Виноградова, Хуста, Кольчина, Волівця. Велися роботи в Міжгір’ї, Н.Давидкові, Рахові, Буштині.

Було обрано Раду президентів футбольних клубів, яка теж внесла суттєвий вклад у розвиток футболу області. На зміну явному лідеру обласного футболу свалявському «Авангарду» прийшли ФК «Мукачево», ФК «Берегвідейк», ФК «Поляна», ФК «Середнє», СК «Севлюш», «Метеор», «Говерла», «Вишково», «Ф.Медвідя», які задають тон у чемпіонаті області. Футбол області вийшов на новий, значно вищий рівень.

Успіхи аматорського футболу не залишилися поза увагою Федерації футболу України. Михайла Ланьо було обрано віце-президентом Федерації футболу України, а мешканці гірських районів області обрали Михайла Івановича депутатом Верховної Ради України. Робота у Верховній Раді та Федерації футболу України потребували багато зусиль і часу, тож Михайло Ланьо рекомендував на посаду голови ФФЗ молоду, але віддану футболу людину Івана Дурана. Іван Петрович із першого дня задекларував своє бачення розвитку футболу в краї – дитячий футбол та інфраструктура. За невеликий проміжок часу реформовано ДЮФЛ Закарпаття, що значно покращило рівень дитячого футболу в області.

Нині СДЮСШОР та МФА «Мункач» виступають у вищій лізі ДЮФЛ України, «Зінедін» – у І лізі ДЮФЛ України, МФА «Мункач» – U-19 – І лізі ДЮФЛ України. У ДЮФЛ Закарпаття виступає понад 70 команд у трьох вікових групах. Чемпіонати ДЮФЛ проводяться в більшості районів області. Це справді серйозний показник. Отримала нове дихання футбольна академія «Мункач». У с.Дерцен розпочинається будівництво нової потужної бази для підготовки юних футболістів. Розроблено перші кроки зі створення футбольної академії в Ужгороді. Побудовано новий стадіон в Ужгороді (на базі стадіону «Автомобіліст»). Завершується будівництво нового стадіону в Минаї, що на Ужгородщині, наближається до завершення реконструкція стадіону в Хусті. Планується розширення футбольної інфраструктури в Середньому та на ужгородському стадіоні «Авангард». Відкрито тренувальне поле і розпочато будівництво реабілітаційного центру на ужгородському стадіоні «Спартак». Збудовано сучасний стадіон у с.Бобовище, що на Мукачівщині, розпочинається реконструкція виноградівського стадіону «Пластмасовик», ведуться роботи з реконструкції стадіону в Рахові, розпочинається реконструкція стадіону в Тячеві, змінює своє обличчя стадіон с.Рокосово, що на Хустщині, збудовано новий стадіон у с.Лопухово на Тячівщині, підведено до вимог ФФЗ стадіони в с.Іза на Хустщині та с.Ільниця на Іршавщині. Підходять до завершення роботи на стадіоні Концгазо, ведуться роботи на стадіоні с.Вільхівці на Тячівщині та с.Шишлівці, що на Ужгородщині. Як не подякувати всім, хто у такий складний час знаходить кошти, час, щоб підняти на належний рівень футбольну інфраструктуру Закарпаття.

Аматорський футбол краю за останні 10 років зробив значний крок уперед. На сьогодні він – один із найкращих в Україні. Кількість команд обласного рівня із 2007 до 2018 року зросла із 14 до 40, як дорослих, так і юнацьких. Найбільш футбольними регіонами області слід вважати Тячівський р-н – 2 команди Вищої ліги та 6 – І, Ужгородський р-н – 2 команди Вищої ліги та 3 – І, Іршавський р-н – 1 команда Вищої ліги та 3 – І ліги, Рахівський р-н – 1 команда Вищої ліги та 3 – І ліги, Мукачівський р-н – 6 команд І ліги (тут кількість, на жаль, ніяк не переросте в якість), Хустський р-н – 1 команда Вищої ліги, 2 – І ліги.

У той же час мусимо згадати населені пункти, де, на жаль, забуваються багаті футбольні традиції. Чинадійово, Кольчино, Н.Давидково, Пістрялово на Мукачівщині, м.Берегово, м.Чоп, смт Воловець, м.Перечин, смт В.Березний, м.Свалява, с.Стройне Свалявського р-ну, села Бадалово, Варієво, Яноші, Запсонь, Дийдо, Косино, В.Бийгань, Гать – Берегівський р-н, с.Буштино – Тячівський р-н, села Королево, Петрово, Вилок, Чорнотисово, Чепа – Виноградівського р-ну, с.Сторожниця – Ужгородського р-ну, Вишково, Іза – Хустського р-ну, Жденієво – Воловецького р-ну, Т.Ремета, Туриця – Перечинського р-ну, Ільниця, Білки, Камянське, Кушниця, Приборжавське – Іршавського району, смт Міжгір’я. А це майже 40 населених пунктів, де через небажання чи недбалість голів міст, сільрад, підприємців, активістів, ентузіастів не робиться нічого для збереження футболу. Із обласного футболу на початок 2018 року випадають 7 регіонів із 18, які має наш край. На обласному рівні не представлені м.Берегово, м.Чоп, Берегівський, Воловецький, Міжгірський, Перечинський, Великоберезнянський райони. Одна третя частина районів і міст обласного підпорядкування випали з обласного футболу. Це тривожний сигнал. Керівники районів та об’єднаних громад повинні звернути увагу на цей факт.

На початку 90-х років три закарпатські арбітри – Валерій Онуфер, Степан Селменський, Василь Бабич – обслуговували матчі Чемпіонату України серед команд Вищої ліги в якості арбітрів. Валерій Онуфер став першим арбітром ФІФА в Україні, а Степан Селменський – першим лайнсменом ФІФА. У 1996 році лайнсменом ФІФА став Володимир Югас. У 2010 році звання лайнсмена ФІФА присвоєно Яні Сащиній. У 2014 році звання арбітра ФІФА здобув Ярослав Козик, арбітр Вищої ліги Чемпіонату України. Звання арбітра ФІФА з футзалу отримав Сергій Дребужан. Матчі І ліги в якості арбітрів обслуговували та обслуговують Василь Козик та Вадим Запрутняк. Асистентами арбітра Вищої та І ліги були Василь Попович, Віталій Дем’яненко, Іван Староста, Іван Кувік. На сьогодні одним із найперспективніших молодих арбітрів області вважається Михайло Райда, який у свої 23 роки обслуговує матчі ІІ ліги. Як бачимо, вже багато років закарпатські арбітри були і є серед кращих як в СРСР, так і в Україні. Більше сотні арбітрів обслуговували матчі найвищого рівня СРСР та України, але найвідомішими та найбільш титулованими все ж слід вважати Олександра Малеця, Федора Куруца, Олександра Теметєва, Томаша Пфайфера, Валерія Онуфера, Степана Селменського, Ярослава Козика, Володимира Югаса, Василя Бабича, Василя Поповича та Яну Сащину, які прославили наш край далеко за межами країни.

У квітні 2004 року любителі спорту Закарпаття побачили перший номер спортивного обласного щотижневика «Спорт тайм», на сторінках якого висвітлюється футбол нашої області. Ось вже п’ятнадцятий рік поспіль, щотижня, газета радує своїх читачів звітами та новинами про футбол краю. Редакція газети вдячна за її підтримку Івану Різаку, Ярославу Свиді, Олександру Ледиді та Івану Дурану.

У грудні 2009 року на обласному телебаченні відкрито футбольну програму «Час футболу», яку дивилися в 46 країнах Європи. Програма створена спільно з ТРК «Тиса-1» та газети «Спорт тайм». Увесь період існування вона була найбільш рейтинговою на обласному телебаченні. На жаль, із 1 квітня (і це не жарт), ТРК «Тиса-1» вже всього-на-всього стала корпунктом українського телебачення, на якому поки що місця футбольній програмі не знаходиться. Але «Час футболу» з травня буде виходити на 21 каналі та он-лайн на сайті ФФЗ.

І, нарешті, про найболючіше. Уперше з 1925 року Закарпаття залишилося без професійної команди. Хто винен у цьому? Багато хто звинувачує Нестора Шуфрича. Це не повністю відповідає дійсності. Нестору Івановичу можна закинути те, що він заздалегідь не попередив про банкрутство клубу, тож не вистачило часу, щоб переоформити відповідну документацію та пройти акредитацію. Це проблема не Шуфрича, а всього українського футболу. Де нині «Дніпро», «Металіст», запорізький «Металург», «Таврія»? У якому стані львівські «Карпати», «Чорноморець», вінницька «Нива»? А це кращі команди нашої країни. Ми могли максимум зберегти команду в ІІ лізі. Оце ми можемо закинути Нестору Шуфричу й не більше. А загалом нам слід подякувати йому, що 15 років утримував команду краю в еліті вітчизняного футболу. Не склалося, довелося розпочинати з нуля.

Із серпня 2017 року в чемпіонаті України серед аматорських команд виступає ФК «Минай». За підсумками І кола команда входить до призової трійки. У першому матчі весняної частини чемпіонату ФК «Минай» зумів переграти на виїзді лідера чемпіонату і зробив вагому заявку на вихід до II ліги чемпіонату України з футболу, що буде вписано у славетну історію закарпатського футболу.

На сьогодні не так багато висококласних гравців нашого краю виступають в елітних футбольних дивізіонах. В Україні – В’ячеслав Чурко, Ігор Харатін, Анатолій Нурієв. У Казахстані – Юрій Путраш та Василь Кобін. В Угорщині – Олександр Надь, Михайло Ряшко, Віктор Гей, Віктор Симчо, Шандор Вайда, Іштван Шандор, Дьордь Шандор, Володимир Коман. Можливо, не так багато, як колись, але це теж доволі непоганий показник. Якщо ми врахуємо, що умови для підготовки значно покращилися і тепер на полях хорошої якості можна готуватися весь рік, то й кількість висококласних футболістів значно зросте. Закарпаття має 5 стандартних полів із штучним покриттям, а до кінця 2018 року їх кількість може зрости до 9. А це вже просто чудовий показник. І тут ми попереду всіх.

Слід згадати тих, хто за 125 років доклав максимум зусиль, щоб футбол нашого краю поважали й передавали традиції з покоління в покоління. Іштван Медрецький, Ференц Шюргер, Іштван Лаудон, Матяш Ролейзек, Мігаль Кочіш, Гейза Янотті, Шандор Плетенік, Августин Лавришин, Ілля Гаджега, Іван Бачинський, Василь Федак, Петро Крайняниця, Дезидерій Товт, Федір Куруц, Михайло Михалина, Андрій Гаваші, Олександр Теметєв, Іван Пажо, Іштван Шандор, Йосип Нодь, Михайло Ланьо, Станіслав Сухан, Юрій Гецко, Мирослав Щербей, Іван Дуран, Віктор Качур, Нестор Шуфрич та багато інших.

За 125 років футбол Закарпаття досяг значних успіхів, хоча були й відчутні спади. За цей період краяни грали футбол у Австро-Угорщині, Чехословаччині, Угорщині, Радянському Союзі, Україні. Наші кращі команди тричі виходили до елітного дивізіону Чехословаччини, Угорщини, України. Представники області одягали футболки збірних Чехословаччини, Угорщини, СРСР, України. Ми здобули великий досвід, який потрібно передавати із покоління в покоління.

Йде відлік третього тисячоліття, і якщо подивитися через призму часу, то можемо зробити висновок, що наш футбол жив, живе і буде обов’язково жити, бо у нас росте чудова зміна, яка на прикладах попередніх поколінь і надалі прославлятиме Закарпаття, наш футбол, якому в цьому році виповниться 125 років.

Напишіть відгук

Додай віджет турнірних таблиць собі на сайт

Основні плюси нашого віджету:
- автоматичне оновлення
- офіційні дані
- не впливає на твій сайт
- можливість додаткового налаштування таблиць

Базовий код:

Для додаткового налаштування віджету, в кінці запиту src можна додати:
- виділити команду 21: &selectteam=21 (номер команди можна дізнатись, натиснувши на її назву у таблиці у ссилці, номер буде визначено параметром team)
- приховати колонку 3: &hc3=y (так само і з іншими, крім 1,2,9: &hc[номер_колонки]=y)

Приклад:http://ffz.org.ua/?page_id=5001&selectteam=20&hc3=y&hc4=y&hc5=y&hc6=y&hc7=y&hc8=y - виведе таблицю з виділеною командою Тячів, без 3,4,5,6,7,8 колонок.

Додай віджет турнірних таблиць собі на сайт

Основні плюси нашого віджету:
- автоматичне оновлення
- офіційні дані
- не впливає на твій сайт
- можливість додаткового налаштування таблиць

Базовий код:

Для додаткового налаштування віджету, в кінці запиту src можна додати:
- виділити команду 21: &selectteam=21 (номер команди можна дізнатись, натиснувши на її назву у таблиці у ссилці, номер буде визначено параметром team)
- приховати колонку 3: &hc3=y (так само і з іншими, крім 1,2,9: &hc[номер_колонки]=y)

Приклад:http://ffz.org.ua/?page_id=5001&selectteam=20&hc3=y&hc4=y&hc5=y&hc6=y&hc7=y&hc8=y - виведе таблицю з виділеною командою Тячів, без 3,4,5,6,7,8 колонок.