Історія одного фото. Символічна збірна колишнього Радянського Союзу на закарпатський лад (50–70-ті роки минулого століття)

30.03.2020 - 12:07

Це фото автор матеріалу зробив у квітні 2006 року на мукачівському стадіоні «Спартак», де проходили обласні фінальні поєдинки популярних змагань серед сільських школярів (1990–1991 та 1992–1995 років народження – дівчата й хлопці) під гарною назвою «Даруймо радість дітям», що проводила крайова обласна рада ФСТ «Колос» (керівник – автор цих рядків).

Беца Горват Мозер Телінгер

Зліва направо: Й. Беца, Е. Горват, І. Мозер та М. Телінгер

Кращі команди через місяць повинні були їхати на всеукраїнські фінальні ігри, що відбулися на Київщині (Києво-Святошинський район). Забігаючи наперед скажу, що три закарпатські команди повернулися додому з повним комплектом медалей. Переможцями футбольного фестивалю стали сільські команди с. Вилок (Виноградівський район) та села Косино (Берегівський район), срібними призерами – команда села Чинадійово (Мукачівський район) та бронзовими – дівоча команда с. Малий Раковець (Іршавський район). Приємний і той факт, що серед тих, котрі нагороджували наші команди були і четверо знаних вихованців закарпатської школи футболу: Йожеф Сабо, Стефан Решко, Михайло Коман та Тиберій Попович.

Повернемося до фото (зліва направо): олімпійський чемпіон Йожеф Беца, екс-капітан ФК «Карпати» (Мукачево) та тренер дитячих команд у с. Ракошино Еміл Горват, перший член збірної колишнього СРСР та олімпійської збірної Іван Мозер, а також знаний мукачівський футболіст й тренер Микола Телінгер.

Я обговорював з тренерами (Е. Горват, В. Кучінка, М. Лях, С. Варга, І. Фляшко, М. Міговка, О. Лендєл) різні питання щодо поїздки до Києва, як Еміл Горват сказав: «А ось до нас завітали олімпійський чемпіон Беца, Мозер з Москви та наш земляк Телінгер. Я усіх добре знав, окрім Івана Мозера. Познайомився із ним, а потім розмова тривала аж до завершення змагань та нагородження кращих, які і представлятимуть область на всеукраїнських змаганнях.

Ми тоді із гостями багато про що говорили, але зупинюся на трьох епізодах. Перший. Мене цікавили олімпійські ігри 1956 року, які відбулися у Мельбурні й чому Й. Беці та І. Мозеру не вручили золоті олімпійські медалі, хоча обидва були у списку (19 гравців) збірної олімпійської команди колишнього Радянського Союзу. Іван Мозер, згадуючи материнську мову (19-річним юнаком поїхав спочатку до Мінська, де грав за місцеві команди «Спартак» та «Динамо» – 1952–1955 і 1962–1966 рр., а відтак у Москву («Спартак») – 1956–1955–1961 рр.). У столиці (ФК «Динамо» Москва), Мінську та Ярославлі працював тренером аж до смерті (2 листопада 2006 р.).

І. Мозер: «За збірні команди колишнього Радянського Союзу до 1955 року з українців ніхто не грав (виняток – Юрій Войнов із київського «Динамо», але він родом з під Москви). А першими українцями, що одягнули футболки з надписом СРСР був я (1955 рік) та Йожеф Беца (1956 рік). Я на олімпійські ігри не поїхав через те, що буквально за два тижні до відльоту на Зелений континент на тренуваннях отримав серйозну травму. Я залишився у Москві. Й. Беца на самих Іграх відіграв один поєдинок – це півфінальна зустріч з болгарами. У цьому матчі він отримав серйозну травму (перелом ключиці – Авт.) і, звичайно, у фінальній грі проти югославів не грав. Золоті медалі були вручені лише тим гравця (11), котрі грали у фіналі. Ні замін, ні нагородження усієї командами медалями не було передбачено тодішнім жорстким й несправедливим положенням (регламент). Скажімо, московський спартаківець Тищенко відіграв 6 офіційних матчів із семи, а Масльонкін лише два. Один із них у фіналі й, звісно, отримав «золото». Якби тоді був інший регламент, то золоті медалі отримали усі 19 гравців, що були у заявочному листку, у тому числі й Беца та я. У відбірних матчах я то грав. От тоді би була всесоюзна сенсація: двоє перших українців, двоє земляків із закарпатського Мукачева – чемпіони ОІ-56!!!

Від автора. Але нема медалей, нема і титулів. Спочатку, у 1989 році, коли відзначали 60-річчя від дня народження Й. Беци, від спортивної громадськості до Ради ветеранів спорту (футбол) був відправлений лист з проханням присвоїти Й. Беці, як учаснику ОІ-56 звання ЗМС СРСР. Адже усім 11 учасникам фінальної гри було присвоєно це високе спортивне звання (Яшин, Масльонкін, Нетто, Тищенко, Стрельцов, Ільїн, Огоньков, Парамонов, Ісаєв, Іванов, Рижкін). Прохання було задовільнено і Й. Беца отримав це звання, правда, із запізненням на 35 років, у 1991 році.

Аналогічна ситуація була і у 1999 році, коли готувалися відзначити 70-річчя від дня народження Й. Беци. Тоді автор цих рядків працював у газеті «Новини Закарпаття» (завідувач відділом молоді та фізичної культури) і на початку року звернувся до «губернатора» області, земляка та ровесника Сергія Устича (уродженець с. Загаття, що на Іршавщині), на жаль, місяць тому його не стало, підписати лист-клопотання до голови ветеранів футболу колишнього СРСР І. Нетто. У ньому спортивна громадськість краю на цей раз просила виготовити золоту медаль-копію для закарпатця. На початку листопада 1999 році ми отримали з Москви відповідь. У ній було чудове вітання ювіляру, а також інформація про те, що медаль передана президенту Федерації футболу України Віктору Банникову, який і вручить ювіляру цю нагороду. До речі, Віктору Максимовичу, як і Й. Беці, звання ЗМС СРСР було присвоєно у 1991 році.

Про Івана Мозера, який грав за московські команди і працював тренером у столичному «Динамо», на жаль, не знайшлося людей, аби підготувати відповідні листи-клопотання до Ради ветеранів футболу СРСР. Якби це було зроблено, то Закарпаття мало б 8 ЗМС СРСР з футболу: М. Михалина, Й. Сабо, В. Турянчик, С. Решко, В. Рац, І. Яремчук, Й. Беца та …. І. Мозер. До речі, аналогічне звання, правда, з тенісу, повинен був отримати і його рідний брат Михайло, який у 1960 та 1961 рр. очолював символічний список «10 кращих тенісистів СРСР». Усі майстри великої ракетки, що були у цій десятці «заслужені», а це в основному представники Москви та Ленінграда, у т. ч. і відомий спортивний коментатор Микола Озєров.

Другий епізод. Мова піде про історичний поєдинок збірної олімпійської СРСР (відбірний цикл), учасником якого був і мукачівець І. Мозер, який відбувся далекого 1956 року в Ізраїлі.

І. Мозер: Цей відбірний матч до ОІ відбувся 31 липня 1956 р. у Тель-Авіві проти збірної Ізраїлю. Про нього можна сказати, що ми його виграли, як і тиждень тому у Москві (5:0). Але зупинюся про цю гру більш конкретно лише через те, що під час неї відбувся неординарний випадок. Місцевий стадіон був заповнений вщерть – 60 00 глядачів. Температура повітря – висока. Важко дихати, а тут ще потрібно і грати. І тут стався потішний випадок із півзахисником олімпійської збірної СРСР А. Ісаєвим. До речі, у мене тут є книга Ігоря Нетто «Це – футбол» і ми разом про цей випадок із Ісаєвим (ЗМС СРСР, гравець ФК «Спартак» Москва» – Авт.) і прочитаємо: «У ті дні стояла гнітюча спека. Величезний стадіон «РаматГан» більш нагадував вулик. І під час матчу стався кумедний випадок з Анатолієм Ісаєвим. Місцеві уболівальники темпераменті, бо навколо всього футбольного поля вистроївся кордон поліції з великими собаками (порода – німецькі боксери) на повідках. Одна з них, руда, з широкими грудьми, збурена біганиною по полю і миготінням м’яча, прийшла в шаленство. Їй якось вдалося вирватися від господаря, і вона вибігла на поле й кинулася стрімголов до м’яча. У цей момент ним володів Анатолій Ісаєв. Він зосереджено вів м’яч по центру поля, поглядаючи, кому б точніше дати пас. Раптом очі його зустрілися з очима пса, палаючими, як смолоскипи. Боксер нісся прямо на нашого інсайда. Треба було бачити, як змінився вираз його обличчя! Він на якусь мить застиг у повній розгубленості, потім поспішно віддав пас собацюрі – і завмер… Їй тільки цього й треба було. Пес підчепив м’яч тупою мордою і почав із ним бавитися. До честі поліціантів, порядок був відновлений швидко, і м’яч був повернутий за призначенням. Тоді, вигравши в Тель-Авіві зустріч із рахунком 2:1, ми отримали право брати участь у XVI Олімпійських іграх в Австралії».

Оце і є футбол. Ним зацікавилися навіть собаки. Хто на черзі?

Третій епізод. Бути разом із двома членами збірної СРСР – це теж унікальний випадок. І не скористатися цим я не міг. Я запропонував їм скласти своєрідну збірну СРСР на закарпатський лад (до неї входять члени першої збірної СРСР і олімпійської, другої збірної СРСР (була і така, за неї конкретно грали М. Михалина, Т. Попович та М. Коман), а також тих гравців, котрі у цей період (50–60-ті рр.) виступали за провідні команди колишнього СРСР (Вища ліга).

Іван Мозер – Це дуже просте завдання. Я буду просто називати прізвища закарпатців і за які команди майстрів вони виступали у 50-60-х рр. Поїхали.

Воротарі: Е. Микулець (ФК «Спартак» Москва), З. Мілес (ФК «Локомотив» Москва) та А. Гаваші (ФК «Динамо» Київ). Перечинець Юрій Сусла у 1957 році провів два календарні матчі за московський ЦСКА.

Захисники: Й. Беца (ЦБЧА Москва), М. Михалина, В. Турянчик, Т. Попович, З. Сенгетовський (усі четверо з ФК «Динамо» Київ) І. Осуський (ФК «Динамо» Москва).

Півзахисники: Й. Сабо, Е. Юст, Ф. Медвідь (усі троє з ФК «Динамо» Київ), Д. Ковач (ЦБЧА Москва), І. Мозер (ФК «Спартак» Москва та ФК «Динамо» Мінськ).

Нападники: Ф. Ванзел (ФК «Динамо» Мінськ та ЦСКА Москва), М. Коман, І. Диковець, Д. Товт (усі троє з ФК «Динамо» Київ), З. Бреньо (ФК «Торпедо» Москва), С. Варга та І. Секеч (ЦСКА Москва).

Крім того, за ФК «Динамо» протягом 1949–1959 рр. за «основу» грали ще й такі закарпатці: В. Напуда, Г. Лавер, І. Фабіян, В. Годничак та інші. Не випадково у ці роки наше Закарпаття називали «кузнею футбольних талантів».

З футбольними статистами Володимиром Католиком та Михайлом Рущаком готуємо Символічну збірну колишнього Радянського Союзу на закарпатський лад (із 70-х по 90–ті рр. минулого століття). До неї входять теж гранди вітчизняного футболу ЗМС СРСР С. Решко, В. Рац, І. Яремчук, МСМК В. Пасулько, МС СРСР М. Форкаш, М. Бобаль, М. Русин, А. Мущинка та інші…. – усього 19 вихованців закарпатської школи футболу.

Василь ГАДЖЕГА,
голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Додай віджет турнірних таблиць собі на сайт

Основні плюси нашого віджету:
- автоматичне оновлення
- офіційні дані
- не впливає на твій сайт
- можливість додаткового налаштування таблиць

Базовий код:

Для додаткового налаштування віджету, в кінці запиту src можна додати:
- виділити команду 21: &selectteam=21 (номер команди можна дізнатись, натиснувши на її назву у таблиці у ссилці, номер буде визначено параметром team)
- приховати колонку 3: &hc3=y (так само і з іншими, крім 1,2,9: &hc[номер_колонки]=y)

Приклад:https://zaf.org.ua/?page_id=5001&selectteam=20&hc3=y&hc4=y&hc5=y&hc6=y&hc7=y&hc8=y - виведе таблицю з виділеною командою Тячів, без 3,4,5,6,7,8 колонок.

Додай віджет турнірних таблиць собі на сайт

Основні плюси нашого віджету:
- автоматичне оновлення
- офіційні дані
- не впливає на твій сайт
- можливість додаткового налаштування таблиць

Базовий код:

Для додаткового налаштування віджету, в кінці запиту src можна додати:
- виділити команду 21: &selectteam=21 (номер команди можна дізнатись, натиснувши на її назву у таблиці у ссилці, номер буде визначено параметром team)
- приховати колонку 3: &hc3=y (так само і з іншими, крім 1,2,9: &hc[номер_колонки]=y)

Приклад:https://zaf.org.ua/?page_id=5001&selectteam=20&hc3=y&hc4=y&hc5=y&hc6=y&hc7=y&hc8=y - виведе таблицю з виділеною командою Тячів, без 3,4,5,6,7,8 колонок.