Лицар спортивного духу

05.04.2020 - 11:19

До сторіччя Закарпатської асоціації футболу.

20200404_234752

Про цей ювілей нещодавно нагадав у своєму матеріалі, розміщеному на нашому сайті, мій колега Степан Селменський. У контексті сказаного важливо пам’ятати про тих діячів, які очолювали асоціацію (тоді ще федерацію – прим. авт.) й забезпечували успішний розвиток футболу в краї. Як слушно зауважує у своїй публікації Степан Степанович, «не можемо не згадати тих керівників, які очолювали Федерацію футболу впродовж ста років. Це авторитетні та самодостатні люди, які доклали багато зусиль для того, щоб футбол жив, розвивався, досягав нових висот». Із-поміж таких імен, які яскраво вписали себе в історію закарпатського спорту, особливо слід виділити Петра Івановича Крайняницю. Він народився у селянській родині 3 липня 1924 року на Мукачівщині, у с.Руському. Там же здобув першу освіту — закінчив 6 класів, після чого продовжив навчання в Празі, у місцевій руській гімназії. Із бажанням учитися в здібному юнакові одночасно зростала любов до спорту і насамперед – до одного з найпопулярніших у той час видів – футболу. Саме в чеській столиці Петро Іванович уперше почерпнув ази цієї гри, виступаючи за юнацьку дружину спортивного клубу «Рапід». Амплуа – воротар. Продовживши потім навчання в Мукачівській гімназії (1939–1944 рр.), П.Крайняниця виступав за футбольну команду цього навчального закладу, яка в 1941 році досягла нечуваного спортивного результату. Гімназисти з міста над Латорицею з-понад 140 середніх шкіл зуміли вибороти титул чемпіонів Угорщини. І це незважаючи на те, що одноосібно представляли руський навчальний заклад у тодішній державі.

Від гри до гри футбольний досвід Петра Івановича збагачувався, майстерність зростала, тож гравець справедливо виборов право зодягнути воротарську футболку спочатку учасника другої ліги першості Угорщини — мукачівського клубу МШЕ, а потім — і легендарного ужгородського СК «Русь». Свою патріотичну вірність найкращому українському національному клубу, яким тоді була «Русь», П.Крайняниця зберіг до кінця, а після визволення Закарпаття переніс її на інший, згодом найпопулярніший футбольний колектив з міста над Ужем – «Спартак». У ньому був не лише гравцем-тренером, а й одним з ініціаторів створення команди. На жаль, прикра травма в 1947 році змусила юнака забути про активні виступи на зеленому газоні й, зрештою, припинити їх. Однак П.Крайняниця не залишив спорту, виявивши, зокрема, нахил і здібності до спортивно-організаторської та керівної роботи.

Після визволення краю від чужоземних загарбників Петро Іванович стає завідувачем військово-фізкультурного відділу ЦК Спілки молоді Закарпатської України, після чого талант і організаторські здібності відомого футболіста розкрилися сповна на різних ділянках багатогранної фізкультурно-спортивної галузі. Так, діяч був серед тренерів закарпатської футбольної команди, яка завоювала право виступити у фіналі першої післявоєнної спартакіади. Тоді гравці здобули 6 перемог та одну нічию при різниці м’ячів 58:5, чим гідно постали перед усією футбольною Україною. До речі, тоді Петро Іванович очолював ще й спортивну делегацію.

У 1949–1973 роках П.Крайняниця керував обласними радами ДСТ «Червона зірка», «Спартак», «Авангард». За цей час названі спортивні товариства суттєво зміцнили свою матеріально-технічну базу, спортсмени й команди на відповідальних змаганнях досягли вагомих перемог.

Тривалий час П.Крайняниця очолював Федерацію футболу Закарпаття, зробив вагомий внесок у розвиток виду, а після перегляду кадрів у теленовинах із першого неофіційного чемпіонату світу серед жінок у 1970 році в Італії сам запалився ідеєю започаткувати жіночий футбол на Закарпатті й став одним із його фактично генераторів… Крім того, був членом президії Федерації футболу України, членом виконкому обласного відділення Національного олімпійського комітету України, членом президії Закарпатської обласної асоціації ветеранів фізичної культури, спорту й туризму, брав активну участь у спортивно-громадському житті області, пропаганді здорового способу життя, утвердженні й подальшій популяризації в ньому спортивних принципів, олімпійських ідеалів. Працював відомий фахівець і на педагогічній ниві — учителем фізвиховання в Ужгородській спецшколі-інтернаті. Багато відомих у краї спортсменів, тренерів, керівників спорту вважають себе вихованцями Петра Івановича. Він, як слушно зауважив свого часу В. Федак, по праву вважається «найкомпетентнішим спортивним організатором» на Закарпатті. За багаторічну наполегливу працю П.Крайняниця був відзначений (одним із перших серед спортсменів Закарпаття) знаками «Відмінник фізичної культури» та «Відмінник народної освіти», іншими нагородами.

Незважаючи на відсутність титулованих звань і дипломів, Петро Іванович досить добре володів словом, часто виступав у пресі з важливих спортивних питань. У підсумку це вилилось у грандіозний задум — написати історію закарпатського футболу. Ідея переросла в активну пошукову роботу по збору відповідних матеріалів. Петро Іванович не приховував свого наміру видати книжку про крайовий футбол. Для цього з багатьма фахівцями, любителями шкіряного м’яча радився, обмінювався думками з того чи іншого приводу, шукав моживості покласти в основу майбутнього видання якомога більший фактаж. Роботу по дослідженню історії футболу області автор, попри пенсійний вік, вів із притаманною для себе наполегливістю й відповідальністю. Архіви, бібліотеки, зустрічі в районах, поїздки до живих свідків вікопомних подій, — усе це пербувало в полі зору П.Крайняниці навіть за фінансової скрути, непогоди й підступної хвороби, яка дедалі більше давалася взнаки.

Пригадую, долаючи втому і біль, Петро Іванович якось завітав до мене в редакцію газети за черговими світлинами для своєї майбутньої книжки. Тут уперше й розповів, що важко захворів на невиліковну недугу. Але при цьому не занепадав духом, усе говорив про своє «дітище», наголошуючи лише, що дуже прагне встигнути завершити дослідження.

На превеликий жаль, не встиг. 23 вересня 1997 року життєвий шлях Петра Івановича обірвався… Проте його добре ім’я не було забуто. Свідченням сказаного – і проведений футбольний турнір серед ветеранів та журналістів, а найголовніше — випуск книжки діяча під промовистою назвою «Історія закарпатського футболу». Зважаючи на фундаментальність зібраного матеріалу П.Крайняницею, можна з упевненістю твердити, що серед досліджень В.Русина, О.Михайловича, В.Федаки, І.Матяша, В.Гаджеги це вагома документально-творча праця в галузі спорту краю і одна з перших, що стосується окремо взятого виду. І вона, без сумніву, стала дарунком на пошану визначному лицару спортивного духу, яким, без сумніву був і залишиться Петро Іванович у серцях тих, хто його знав і пам’ятає.

Володимир ТАРАСЮК, ЗАФ

Напишіть відгук

Додай віджет турнірних таблиць собі на сайт

Основні плюси нашого віджету:
- автоматичне оновлення
- офіційні дані
- не впливає на твій сайт
- можливість додаткового налаштування таблиць

Базовий код:

Для додаткового налаштування віджету, в кінці запиту src можна додати:
- виділити команду 21: &selectteam=21 (номер команди можна дізнатись, натиснувши на її назву у таблиці у ссилці, номер буде визначено параметром team)
- приховати колонку 3: &hc3=y (так само і з іншими, крім 1,2,9: &hc[номер_колонки]=y)

Приклад:http://ffz.org.ua/?page_id=5001&selectteam=20&hc3=y&hc4=y&hc5=y&hc6=y&hc7=y&hc8=y - виведе таблицю з виділеною командою Тячів, без 3,4,5,6,7,8 колонок.

Додай віджет турнірних таблиць собі на сайт

Основні плюси нашого віджету:
- автоматичне оновлення
- офіційні дані
- не впливає на твій сайт
- можливість додаткового налаштування таблиць

Базовий код:

Для додаткового налаштування віджету, в кінці запиту src можна додати:
- виділити команду 21: &selectteam=21 (номер команди можна дізнатись, натиснувши на її назву у таблиці у ссилці, номер буде визначено параметром team)
- приховати колонку 3: &hc3=y (так само і з іншими, крім 1,2,9: &hc[номер_колонки]=y)

Приклад:http://ffz.org.ua/?page_id=5001&selectteam=20&hc3=y&hc4=y&hc5=y&hc6=y&hc7=y&hc8=y - виведе таблицю з виділеною командою Тячів, без 3,4,5,6,7,8 колонок.