«Карантинні» інтерв’ю: Степан Селменський

На запитання нашого сайту відповідає один із найпомітніших членів виконкому ЗАФ.

– Степане Степановичу, з одного боку, Ви – у так званій пандемічній групі ризику. З іншого, маєте достатньо професійних обов’язків і громадських навантажень, щоб сидіти тільки вдома. Як обираєте золоту середину в цій своєрідній дилемі?

– Цю дилему вирішили за мене донька й син. Вони буквально наполягли, щоб ми з дружиною залишалися вдома. Отож уже десь близько шести тижнів я на справжньому домашньому карантині! За цей час буквально двічі-тричі виїжджав із дому (і то, щоб діти не знали!), хоч маю всі необхідні засоби індивідуального захисту й дотримуюся соціальної дистанції. Навіть продукти син привозить за списком, який складає дружина.

– І чим займаєтеся?

– Спочатку, коли було холоднувато на вулиці, освоїв навіть комп’ютерні ігри. Маю їх чотири різновиди. Потроху кожному віддавав певний час. І звичайно, виконував роботу вдома. Скажімо, почистив на кухні чи в комірчині прибрав. Як тільки ж потеплішало, по 6–7 годин став проводити на свіжому повітрі. Буквально приповзав до кімнати. Оце склав список: десь близько 40 видів робіт виконав. Серед них – помив килим, покосив траву, підрізав виноград тощо…

– Переконаний: живете і футболом…

– Через Інтернет в онлайн-режимі хочемо відновити програму «Час футболу». Практично вже все для цього зроблено. Спочатку на сайті Закарпатської асоціації футболу поширюватимемо, а далі побачимо. Крім того, у телефонному режимі весь час контактую з футбольними людьми. Зокрема, працюю над питанням проведення чемпіонату Ужгорода. Уже є шість команд. І не ветеранів. Ще дві знайдемо, і буде відмінно. У червні хотілося б стартувати. Але як уже складеться: тільки відмінять карантин – почнемо.

– Так, коли завершиться карантин, ніхто не знає. Усе ж: коли найімовірніше розпочнеться чемпіонат області, як гадаєте?

Коли б не відбувся, але чемпіонат проведемо. Навіть в одне коло, але зіграємо. Цілий листопад є. Кліматичні умови й наявність полів, зокрема штучних, дозволятимуть це зробити. Докладемо всіх зусиль. Адже 2020-го – 100 років Федерації футболу Закарпаття та 100 років від початку проведення першого чемпіонату. Ми не маємо права в рік таких важливих дат не провести черговий чемпіонат. Більше того, думаю, організуємо кілька заходів, щоб відзначити кращих футбольних людей краю, незважаючи на складні теперішні часи. Звичайно, ситуація складна, незрозуміла, але достойно з неї вийдемо, і футбол повинен ще бути в цьому році.

– Як узагалі до цього всього «пандемічного» ставитеся?

– Важкий період. Зрозуміло, що за нами – сім’ї, відповідаємо за них. Не можемо бути нерозсудливими. Водночас хай малими кроками, але повинні рухатися вперед. Я думаю, мене всі розуміють, про що кажу. Зобов’язані бути відповідальними й за розвиток футболу. Йому ж у краї вже 127 років! І зупинятися не маємо права. У нас є окремі населені пункти з великою історією. Такі, скажімо, як Буштино, Королево, Вилок… Потрібні ентузіасти, щоб там відродити футбол. Тепер ось карантин. Є час подумати над цим. Звичайно, багато і від влади залежить, але потрібні й ентузіасти, щоб зрушити питання з, так би мовити, «стоячого» місця. Інакше нащадки не простять.

– І останнє запитання: про що футбольне «конкретне» Ви іще мрієте?

– Хотілося б, як тільки завершиться «коронавірусна» бакханалія, зустрітися на футболі з його кращими представниками в Рахові, Дубовому, Вишкові – географія по області велика, – щоб знову поринути у вир матчів, їх обговорень, неповторних емоцій, якими багата гра № 1 у світі.

Володимир ТАРАСЮК, ЗАФ