Пам’ятаємо!

09.05.2022 - 18:09

Сьогодні, 10 травня, минає 40 днів, як залишив земне життя «залізний капітан» київського «Динамо, почесний громадянин міста Мукачево, заслужений майстер спорту, милий чоловік, дорогий батько, добрий дідусь та чудовий челядник Срібної землі Василь Турянчик.

співчуття

День, коли Вас не стало, став найчорнішою датою для всіх нас. Відтоді важко збігають дні, тижні. Вас нема серед нас, не чути Вашого приємного голосу і щирого сміху. Щемлять наші душі і каменем тисне наші груди. Ніяк не можемо змиритися з думкою, що Ви навік відійшли у потойбічний світ.

Вічна Ваша пам’ять і наша нетлінна любов, яка ніколи не погасне в наших серцях. Нехай Господь дарує Вашій добрій душі вічне спочивання в Царстві небесному.

Всі, хто знав В. Ю. Турянчика – цю напрочуд чудову людину, закарпатця, котрий над усе любив свій край та свою рідню, ще раз згадайте його добрим словом і тихою молитвою.

Голова крайового осередку Асоціації спортивних журналістів, член виконкому обласного відділення НОК України Василь Гаджега підготував черговий матеріал про свого колишнього колегу (ФК ОСК «Закарпаття» Ужгород – 1997–2005 рр.) і доброго та щирого порадника, заслуженого майстра спорту Василя Юрійовича Турянчика.

Футбол як музика – в нього потрібно грати по нотах

55 років, як київське «Динамо» здобуло третє золото чемпіонату колишнього СРСР, а п’ять його гравців стали трикратними чемпіонами країни. Серед них і двоє закарпатців – Василь Турянчик та Йожеф Сабо, а Ференц Медвідь – вдруге. Третю золоту медаль після завершення чемпіонату–1967 була вручена і тренеру «Динамо» Михайлу Коману з Виноградова.

обкладинка ТурнячикПропонуємо Вам витяг із моєї книги «Залізний капітан» (див. обкладинку книги), яку, на жаль, досі мені ніяк не вдається надрукувати. А роки біжать, як вода у річках Латориця, Уж та Дніпро. На превеликий жаль і ось 40 днів, як нема серед нас мого головного героя, почесного громадянина м. Мукачево Василя Турянчика, який до своєї 87 весни не дожив 18 днів, а через трикляту війну не був і проведений уже, на жаль, традиційний футбольний турнір з футболу серед ветеранів, тепер уже буде правильно його називати так: «Меморіал–пам’яті легенді вітчизняного футболу В. Ю. Турянчику», який ось уже чверть століття готує і проводить зі своїми друзями, ріднею Турянчика на мукачівському стадіоні «Харчовик» вихованець Василя Юрійовича, депутат Мукачівської міськради Олександр Переста.

Чемпіонат СРСР –1967 р. Протягом останніх 12 років жоден із вітчизняних клубів не ставав чемпіоном країни двічі поспіль. У 1954 та 1955 рр. володарями золотих нагород востаннє були гравці московського «Динамо». Як відомо «утримати титул складніше, ніж його завоювати вперше». Чому? Бо, як правило, проти чинного чемпіона суперники намагаються грати з особливим настроєм та самовіддачею. З цього приводу старший тренер київського «Динамо» Віктор Маслов в одному з інтерв’ю напередодні чемпіонату-1967 на слова журналіста про те, що читач хоче все знати про чемпіонів, досить різко заявив: «Добре б забути про те, що ми чемпіони, і почати все спочатку. Ось уже багато днів займаємось тим, що спускаємося з хмар на землю. Це нелегко, золоті медалі ні-ні, та й починають брязкотіти…». Це підтверджує і сам старт чемпіонату–67. Якщо у 1961 році кияни свої перші 5 календарних матчів виграли, у 1966 – чотири з п’яти, то у 1967 році підопічні В. Маслова здобули лише дві перемоги з 5 стартових ігор.

Сезон розпочався для «Динамо» із вояжу до Закавказзя. Почин загалом вийшов непоганим – перемогу у Баку вирвали у рівній боротьбі завдяки фірмовому дальньому удару капітана А. Біби, а з «Араратом» при помітній перевазі у другому таймі розійшлися, як кажуть, як у морі кораблі – 0:0..

Потім у Києві господарі з мінімальним рахунком 1:0 обіграли московський «Спартак». Тут головним героєм став закарпатець Йожеф Сабо. Того дня він забив, як свідчать очевидці, один із найефектніших м’ячів у кар’єрі: «Сабо обіграв на правому фланзі Анатолія Крутікова, змістився трохи ближче до центру та потужно «вистрілив» у дальню «дев’ятку» метрів із 30, а то й більше! І хоча воротар гостей Володимир Маслаченко, здавалося, все бачив, та й стрибучістю відзначався відмінною, дотягнутися до м’яча не зумів» (А. Галинський, газета «Радянський спорт», 13 квітня 1967 р.).

А через тиждень у Києві після перемоги над спартаківцями воротар «Динамо» Є. Рудаков потрапив до антигероїв, проваливши матч із головним конкурентом – ФК «Динамо» Москва. Першими успіху добилися гості – 0:1: «Йде 50–та хвилина. Гол же, за іронією долі, першим влетів у київські ворота. Це Турянчик повертався у захист і «зачепив» Єврюжіхіна. Суддя Зверєв із Ленінграда призначив штрафний удар. До воріт Рудакова 17 метрів. Рябов розбігся й майстерно «підрізав» м’яч у самісіньку «дев’ятку».

…53-тя хвилина. Біба подає кутовий. М’яч прямо летить на голову Турянчика. 1:1. Через три хвилини після удару Пузача рахунок стає 2:1. Однак, на 76 та 88–ій хв. московським одноклубникам вдалося вирвати перемогу». Правда, у цій грі були відсутні троє провідних гравців киян, а саме Бишовець і двоє закарпатців (Сабо та Медвідь), які були відкликані до збірної.

Наступна гра відбулася в Одесі й завершилася нульовою нічиєю. За «Чорноморець» тоді виступав берегівчанин Іштван Секеч, який уже у дебюті матчу замалим не забив гол. Виручила поперечина. Далі були два домашні матчі з «Шахтарем та СКА «Ростов-на-Дону. Загальний рахунок 5:0 (відповідно 3:0 та 2:0). До речі, матч з армійцями із берегів Дону – це був 700 матч «Динамо» у чемпіонатах СРСР. Ще два виграші кияни здобули у Середній Азії. Спочатку вони в Алма-Аті переграли (1:0) місцевий «Кайрат», а у Ташкенті – тамтешній «Пахтакор» (2:0). На Закавказзі кияни з однаковим рахунком 1:1 завершили матчі з одноклубниками з Тбілісі та кутаїським «Торпедо».

Найскладніше на цьому етапі далася перемога над «Кайратом». Кияни забили швидкий гол, досить впевнено вели гру до перерви, але у другому таймі казахстанці завелися, показали вміння і характер. Наприкінці зустрічі динамівські захисники двічі виносили м’яч із лінії воріт.

Маслов поскаржився на відсутність Йожефа Сабо, Анатолія Бишовця та Федора Медвідя. Вони в ті дні знаходилися в Глазго, де 10 травня збірна СРСР здобула одну з найзначніших Вікторій того року (2:0) у товариському поєдинку із Шотландією, яка перед цим обіграла Англію, до речі, чинного чемпіона світу. А головною фігурою у колишній збірній СРСР на «Хемпден Парк» став Медвідь, який забив гол, котрий британські ЗМІ назвали окрасою матчу. Наприкінці першого тайму закарпатець підхопив м’яч на підступах до штрафного майданчика господарів, спритно ухилився від захисника і завдав різаного удару. М’яч влетів у сітку під саму поперечину, а відчайдушний стрибок воротаря Сімпсона лише посилив візуальний ефект цього маленького футбольного дива (диво – це гол за версією Маслова – Авт.). Ех, і грають закарпатці Турянчик, Сабо і Медвідь, як за нотами…

209Історія з голом у ворота шотландців отримала кумедне продовження. Свого часу мені довелося почути про нього з вуст самого автора, який разом зі мною був в Іршаві, де у 1997 році проводився дебютний турнір «Кубок вдячності Закарпаттю», який ініціював ФК «Динамо» Київ. На презентації кубка були перший президент Незалежної України Л. Кравчук, О. Бандурко, О. Семененко, М. Коман, В. Хмельницький, Й. Сабо, В. Турянчик, Ф. Медвідь, С. Решко, А. Гаваші, І. Диковець, Г. Лавер, губернатор Закарпаття С. Устич та багато інших (див. фото ліворуч – М. Коман біля мікрофону, позаду).

За кілька днів до від’їзду мене викликали до збірної, – згадував Ференц Медвідь. Але тут до розмови приєднався Хмельницький. Федя, – заїкаючись каже Віталій, – давай я краще про цей епізод розповім. Ти так не вмієш. Отже, у нашій динамівській роздягальні перед тренуванням Валентин Левченко почав кепкувати з Феді: «Ні, ну скажіть мені, як таке може бути? Медвідь же толком і у футбол грати не вміє, а дивись – знову до збірної позвали…». Ну, посміялися та розійшлися. Та Федір після свого шедевра в Глазго не втратив можливості для «відповіді», настільки ж хльосткої та ефектної, як його гол. Після прильоту до Москви, прямо з аеропорту – а це була третя година ночі! Медвідь набрав телефонний номер Левченка, а коли той зняв слухавку, сказав лише одне слово: «Бачив?». Через пару днів у Києві партнери-динамівці кепкували вже над Левченком, за будь-якої нагоди ставлячи те саме питання: «Ти бачив, вальтік?».

У колективі, де кожен сам за себе чи панують якісь інтриги, не почуєш подібних «жартів гумору». Вони можливі лише у колі добрих друзів-приятелів. Прекрасна атмосфера – ще одна цеглина, з якої будувався успіх київського «Динамо».

У першому ж матчі після Шотландії Медвідь, який знаходився на емоційному підйомі, забив переможний гол «Пахтакору» – цього разу головою, після навісу захисника Володимира Щеголькова, який класно під’єднатися по флангу, і передачі свого кращого друга Віталія Хмельницького.

У наступних матчах капітаном команди був Василь Турянчик. Його партнери обіграли вдома луганську «Зорю» (2:0), а у Москві, Києві, Куйбишеві у матчах із «Локомотивом», столичним «Торпедо» та ФК «Крила Рад» уболівальники так і не побачили голів.

Збірна – тормоз для «Динамо», але у киян резерв був надійний

До середини травня стало остаточно зрозуміло, що саме московське «Динамо», яке продовжувало йти по турнірній дистанції без поразок, буде головним і, найімовірніше, єдиним конкурентом чемпіонів у боротьбі за титул. До того ж на грі «Динамо» постійне відлучення лідерів до головної команди країни позначилися найістотніше.

Ось що писав свого часу на цю тему відомий журналіст А. Вартанян: «У 1967 році збірна СРСР провела 17 (під час чемпіонату 15) офіційних та товариських зустрічей. Нескладні арифметичні підрахунки показують, що найкращі наші команди близько трьох місяців обходилися без найсильніших своїх гравців, провівши за цей час у середньому по 12 (третину чемпіонату) турнірних матчів. За цей час кияни, які мали найдовшу та рівноцінну лаву, втратили п’ять очок, що за дещо іншого розкладу на фініші могло коштувати їм золотих медалей. Московське «Динамо» – 7. А «Торпедо» без покликаних до лав збірної Кавазашвілі, Вороніна, Лєньова та Стрєльцова – 13. Повноцінної заміни гравцям такого класу в команді не знайшлося, через що вона втратила можливість поборотися за медалі…»

Що правда то правда. Резерв у київського «Динамо» був надійний. Хоча, як зазначено вище, і у нього за відсутності збірників (Бишовець, Сабо, Медвідь, Поркуян, Мунтян) траплялися осічки.

Після Італії – стартувало друге коло, яке кияни провели на одному диханні. Отже, після переможного матчу із «Зорею» (13 червня, «Динамо» – «Зоря» – 2:0) підопічні Віктора Маслова вирушили у двотижневе турне Італією, де, як писала вітчизняна преса, підтримали високе реноме вітчизняного футболу. Нічия з «Ювентусом» (0:0), перемоги над «Сампдорією» (4:0) та «Вероною» (3:1) – виступ в Італії, дійсно, вийшов дуже гідним. Тільки на Апеннінах кияни витратили надто багато сил та емоцій. На голи у найближчих матчах чемпіонату СРСР їх фактично не залишилося. Зокрема, у дуелі із залізничниками у Москві, через три дні після гри у Вероні, динамівці фактично годину простояли, додавши лише ближче до кінцівки – 0:0. Дві наступні нічиї вийшли бойовитішими, але в Києві та Куйбишеві дуже надійно грали голкіпери. У торпедівців – Анзор Кавазашвілі, у «крилець» – Юрій Котляров. В обидвох матчах тбіліські рефері Баканідзе та Круашвілі зафіксували однакові результати – 0:0.

Втім, повернемося до екватора чемпіонату, до якого лідери підійшли, крокуючи практично в ногу. Московські динамівці обіграли «Торпедо» з Кутаїсі (6:1 – найбільша перемога у чемпіонаті–67) та «Нафтовик», а з «Араратом» розійшлися миром. Кияни, подолавши кризу, теж взяли п’ять із шести очок. Щоправда, на відміну від конкурентів, вони завершували перше коло на виїзді – у Мінську (перемога – 3:1), Москві (ЦСКА–«Динамо» – 1:1) та Ленінграді («Зеніт» – «Динамо» – 0:3, дубль оформив Мунтян, ще один гол провів Серебряников). Тож ціна цього здобутку була досить високою.

Це були останні матчі на проміжному фініші. Після першого кола група лідерів виглядала так: «Динамо» Москва – 27 очок, «Динамо» Київ – 26, «Динамо» Тбілісі та «Шахтар» – по 23, «Спартак» та «Нафтовик» – по 22…

Матчем проти «Шахтаря» кияни розпочали друге коло, однак з Донецька Василь Турянчик з партнерами повернулися ні з чим. Гості тиснули протягом усієї гри, а виграли господарі. Героєм поєдинку став екс–київський динамівець Базилевич, який оформив дубль. Ось витяг зі статті Б. Брусилова «Чемпіон програє»): «…Гра пішла різкіше, і незадовго до закінчення першого тайму стався інцидент – СабоСабо грубо обійшовся з Лобановським (Лобановський та Базилевич у сезоні–67 перебували у складі «Шахтаря» – Автор). Господарі відповіли грубістю на грубість. На полі почалася суперечка, в якій взяли участь і тренери. Суддя Тюриков з Харкова розгубився. У нього не вистачило мужності видалити з поля ініціаторів інциденту, і пристрасті стали загострюватися. Правда, деяку розрядку приніс гол, забитий Базилевичем, після кутового, поданого Лобановським. А у другому таймі Мунтян дійшов з м’ячем до карного майданчика й різким ударом направив м’яч у кут воріт – 1:1. Аналогічний трюк через 12 хвилин повторив Базилевич – 2:1». Б. Брусилов «Радянський спорт» (8 серпня 1967 р.).

Коли ж наступного туру кияни не змогли перемогти в Ростові-на-Дону, у шанувальників клубу зародилася серйозна тривога. Адже московські динамівці тим часом взяли максимум, вигравши дербі з «Торпедо» та «Локомотивом», після чого їхній відрив у турнірній таблиці від киян виріс до чотирьох очок.

То був критичний момент для команди Маслова. Здригніться кияни, допусти ще осічку – і невідомо, як усе повернулося б. Можливо, довелося б попрощатися з мріями про друге поспіль золото. Але тут вони й продемонстрували чемпіонський характер. Динамівці зуміли зібратися та розвинули по-справжньому крейсерський хід. Серія з п’яти перемог поспіль із загальним рахунком 13:0 (!) дозволила їм знову впритул наблизитися до московських одноклубників, які зачастили з нічиїми (зі «Спартаком», ЦСКА та СКА).

Найбільш трудовими для підопічних Маслова вийшли двоє очок, здобуті у матчі із «Чорноморцем». Моменти створювалися обома суперниками, але блискуче грали воротарі Рудаков та Ярчук, та й частенько з вигідних позицій мазали нападники. У результаті найважливіший для «Динамо» гол забив Василь Турянчик – за 15 секунд до завершення зустрічі.

Дуже важливою в психологічному плані була перемога над тбіліським «Динамо» – все-таки перекинули найближчого переслідувача. У цьому поєдинку, як зазначала преса, свою найкращу гру у сезоні продемонстрував Мунтян. І швидкий гол забив (пройшов флангом і різаним ударом запустив м’яч у дальню «дев’ятку» метрів з 30), і доставив масу проблем обороні гостей.

Візит до Москви до одноклубників та головних суперників був намічений у киян на кінець вересня. Але, перш ніж вирушити до Білокам’яної, вони здійснили набагато складніший виїзд – у Глазго, де дебютували в розіграші Кубка чемпіонів, поборовшись із «Селтіком», який на той момент володів титулом клубного чемпіона Європи. За два роки до цього динамівці поступилися шотландському клубу у чвертьфіналі Кубка кубків без особливих шансів (0:3 та 1:1).

Підсумок поїздки до Глазго – шок для усієї Європи. Господарі кинулися з перших хвилин забивати – і проґавили швидку контратаку з Анатолієм Пузачем на вістрі. На 30-й хвилині знову: «Селтік» масовано атакує, але отримує другий м’яч, тепер від Анатолія Бишовця. «Паркхед» замовкає, трибуни в трансі, вони передчувають недобре. І не дарма: після фінального свистка на табло горіли цифри 2:1 на нашу користь. Все, що змогли тоді зробити «кельти» – відіграти один м’яч завдяки сильному далекому удару Леннокса на 61-й хвилині.

Футболісти «Селтіка» запевняли, що ця поразка – банальне непорозуміння, що у зустрічі у відповідь вони неодмінно візьмуть реванш з потрібним рахунком. Але нічого в них не сталося і 4 жовтня на Центральний стадіон прийшло 98 тисяч глядачів, які стали свідками, як «Динамо» пройшло чинного володаря Кубка чемпіонів. З гордістю називаю склад ФК «Динамо» у грі з «Селтіком»: Банников, Щегольков, Соснихін, Левченко, Круликовський, Серебряников, Бишовець, Пузач та троє закарпатців – капітан команди Турянчик, Сабо та Медвідь. Одним із тренерів був теж наш земляк М. Коман.

А після цієї історичної гри близько 100 тисяч по-справжньому щасливих людей вийшло на головну вулицю столиці (Хрещатик) – коли ще таке у нас траплялося?

27 вересня, через тиждень після поїздки до Глазго і за тиждень до гри у відповідь з «Селтіком», кияни завітали до Москви на принциповий і вирішальний матч з одноклубниками. «Наприкінці матчу у киян немов з’явилося друге дихання, – писав Олександр Віт на сторінках «Радянського спорту». – Чим ближче стрілка наближалася до 45-хвилинної позначки, тим азартнішою ставала гра гостей. Звідки тільки сили взялися?». Отже, 50 тисяч глядачів на московському стадіоні «Динамо» цього дня так і не побачили масловське «маленьке диво».

На фінішній прямій, найважчій та найвідповідальнішій ділянці, кияни практично не програвали і не пропускали: 10. Х. 1967 рік (ФК «Зоря» Луганськ – ФК «Динамо» – 1:4), 19. Х. (ФК «Торпедо» Москва – ФК «Динамо» – 0:1, єдиний і доленосний гол провів «залізний капітан» киян Василь Турянчик), 24. Х. (ФК «Динамо»–ФК «Локомотив» Москва – 1:0, 70 тисяч глядачів), 29. Х. (ФК «Динамо» – ФК «Нафтовик» Баку – 2:0, 70 тисяч уболівальників, один із голів знову забив к/к, закарпатець В. Турянчик), 04. ХІ. (ФК «Спартак» Москва – ФК «Динамо» – 0:2), 08. ХІ. (ФК «Динамо» – ФК «Крила Рад» Куйбишев – 2:0), 12. ХІ. (ФК «Динамо» – ЦСКА – 0:0, журналіст «СГ» Галинський писав: «У цілому захист ЦСКА слід похвалити і за стійкість, і за розумну організацію!»), 26. ХІ. (ФК «Динамо» – ФК «Зеніт» Ленінград – 2:0). Кияни вже мали настільки комфортний запас, що у матчі з гравцями з берегів «Ниви» їм для оформлення чемпіонського титулу вистачало й нічиєї. Золотий матч вийшов не дуже простим. Зенітівці, які посіли того року останнє місце, грали сміливо та розкуто. І навіть першими створили гольовий момент, але Віктор Банніков на сьомій хвилині самовіддано перервав прохід Лева Бурчалкіна. А потім дався взнаки клас господарів. Перехопивши ініціативу, вони затиснули гостей на їхній половині поля, та…

«Динамівський прес все сильніше тиснув на оборону «Зеніту», – писав про той матч кореспондент «Київської правди» Леонід Галинський. – Господарі обсипають ворота Бєлкіна градом ударів, проте голкіпер демонструє чудову майстерність. Він встиг зреагувати навіть на удар Хмельницького з лінії воротарського майданчика.

Наполегливий штурм нарешті закінчився голом на 32-й хвилині. Пузач добряче пробив по воротах, м’яч від стійки відскочив у поле, а Хмельницький негайно добив його у сітку – 1:0… Другий гол динамівці провели за 15 хвилин до кінця зустрічі. М’яч у ворота ленінградців влетів після багатоходової комбінації. Серебряников та Пузач розіграли кутовий. Передачу отримав Островський та переадресував м’яч Хмельницькому. Останній міг сам бити, однак у кращій позиції був Поркуян. Удар, гол!

Кияни перемогли по-чемпіонському. Набравши 53 очок, київське «Динамо» зробило золотий фініш. Чемпіони залишилися на другий рік». Л. Галинський «Спортивна газета», 27 листопада 1967 р.

Ось така була по-справжньому яскрава і переконлива чемпіонська хода.

Золоті нагороди були вручені: воротарі – Віктор Банніков, Євген Рудаков та Василь Кириченко; захисники – Василь Турянчик (35 матчів, 4 голи), Вадим Соснихін (33), Володимир Щегольов (33 і один гол), Сергій Круликовський (22), Леонід Островський (21, 1), Володимир Левченко (20), Юрій Ванкевич та Олександр Шпаков (по 1); півзахисники – Віктор Серебряников (35, 8), Федір Медвідь (28, 2), Андрій Біба (21, 2), Йожеф Сабо (21, 3), Володимир Мунтян (19, 4) та В’ячеслав Семенов (2); нападники – Віталій Хмельницький (35, 6), Анатолій Пузач (23, 7), Анатолій Бишовець (19, 9), Валерій Поркуян (15,3). Старший тренер – Віктор Маслов, тренери – Михайло Коман та Віктор Терентьєв.

Троє киян провели найбільше календарних поєдинків – по 35 (Василь Турянчик, Віталій Хмельницький та Віктор Серебряников.

До речі, втретє чемпіонами СРСР у складі киян стали п’ятеро гравців: В. Серебряников, А. Біба, В. Щегольков та двоє закарпатців – В. Турянчик та Й. Сабо.

За підсумками сезону–67 до символічного і престижного списку «33-кращі гравці сезону» ввійшло 9 київських динамівців. Серед них і троє закарпатців: В. Турянчик, Ф. Медвідь та Й. Сабо. Знай наших!

На фото, що внизу, команда «Динамо» Київ 1968 року (праворуч з пов’язкою «залізний капітан» Василь Турянчик), коли вона втретє поспіль стала чемпіоном колишнього СРСР. Це був тріумф українського футболу. Але про нього у наступному матеріалі. А тепер віримо, що і український народ та демократичний світ тріумфуватиме у страшній війні з путінським режимом.

1968 рік

Внизу вашій увазі ще три історичні знімки з архіву автора ЗАФ.

1996 рік. Мукачево. Стадіон «Спартак». Турнір «Кубок вдячності Закарпаттю». Команда ветеранів київського «Динамо» (зліва направо) капітан команди Андрій Біба, воротар Євген Рудаков, Олександр Бойко, закарпатці Стефан Решко та Василь Турянчик…

1996 рік_Мукачево_Стадіон «Спартак»

Київ. 1997 рік. Автор матеріалу (другий ліворуч) у столичному палаці «Україна» під час святкування 70-річчя створення ФК «Динамо» Київ (зліва направо): Іван Диковець, Василь Гаджега, Георгій Лавер, Андрій Гаваші та змс СРСР Василь Турянчик та Михайло Михалина.

Гаваші у Києві

Пройшло 20 років. Квітень 2017 рік. Мукачево. Стадіон «Харчовик». Турнір у честь змс СРСР В. Турянчика. На фото Василь Юрійович з сином Юрієм (праворуч) та внуками.

Тур-і-внуки-800x532

Напишіть відгук

Додай віджет турнірних таблиць собі на сайт

Основні плюси нашого віджету:
- автоматичне оновлення
- офіційні дані
- не впливає на твій сайт
- можливість додаткового налаштування таблиць

Базовий код:

Для додаткового налаштування віджету, в кінці запиту src можна додати:
- виділити команду 21: &selectteam=21 (номер команди можна дізнатись, натиснувши на її назву у таблиці у ссилці, номер буде визначено параметром team)
- приховати колонку 3: &hc3=y (так само і з іншими, крім 1,2,9: &hc[номер_колонки]=y)

Приклад:http://ffz.org.ua/?page_id=5001&selectteam=20&hc3=y&hc4=y&hc5=y&hc6=y&hc7=y&hc8=y - виведе таблицю з виділеною командою Тячів, без 3,4,5,6,7,8 колонок.

Додай віджет турнірних таблиць собі на сайт

Основні плюси нашого віджету:
- автоматичне оновлення
- офіційні дані
- не впливає на твій сайт
- можливість додаткового налаштування таблиць

Базовий код:

Для додаткового налаштування віджету, в кінці запиту src можна додати:
- виділити команду 21: &selectteam=21 (номер команди можна дізнатись, натиснувши на її назву у таблиці у ссилці, номер буде визначено параметром team)
- приховати колонку 3: &hc3=y (так само і з іншими, крім 1,2,9: &hc[номер_колонки]=y)

Приклад:http://ffz.org.ua/?page_id=5001&selectteam=20&hc3=y&hc4=y&hc5=y&hc6=y&hc7=y&hc8=y - виведе таблицю з виділеною командою Тячів, без 3,4,5,6,7,8 колонок.