ФОТО. ВІДЕО. Наприкінці серпня стартує турнір на честь Андрія Гаваші

Закарпатська земля колись славилася своїми вихованцями футболу, але, на жаль, нині пишатися нам нічим. Причин багато, а виправдання знайти важко. Відповідь на те, яке місце посідає нині дитячо-юнацький футбол області в Україні, скоріш за все, дасть Міжнародний турнір на честь видатного закарпатського футболіста Андрія Андрійовича Гаваші, який відбудеться наприкінці серпня.

Цей престижний турнір втретє поспіль пройде на футбольних майданчиках Срібної землі. За ці роки ми приймали відомі футбольні України «Динамо» (Київ),  «Шахтар» (Донецьк),  «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Карпати» (Львів), «Bozsik Akadémia» (Ніредьгаза, Угорщина). Закарпаття ж представляли ужгородський СДЮСШОР та ДЮФК «Мукачево» (нині – «Мункач»).

Цьогоріч на запрошення відгукнулись команди: ФК «Шахтар» (Донецьк), УФК «Карпати» (Львів), Академія ім. Пушкаша (Будапешт), ФК «Брандербург» (Німеччина), ФК «Кошице» (Словаччина), УФК «Харків», ФК «Динамо» (Київ), ФК «Чорноморець» (Одеса), ФК «Львів», ФК «BRW-BIK» (Володимир Волинський), ФК «Штурм» (Костопіль), ОК ім. Піддубного (Київ).

Як і у минулі роки турнір проводиться у двох вікових групах: U-15 (2002 р.н.) та U-17 (2000 р.н.).

Звісно, у першу чергу, мета цього турніру не тільки виявлення кращих, а й вшанування прославленого закарпатця. Напередодні старту турніру ми хотіли би ще раз познайомити вас, шановні читачі, з Андрієм Андрійовичем Гаваші, який й надалі невтомно працює на благо розвитку футболу Закарпаття.

НАША ДОВІДКА: Андрій Гаваші народився 24 лютого 1939 року в Ужгороді. Колишній український і радянський футболіст та спортивний діяч. Виступав за другу збірну СРСР. Увійшов до символічної збірної Закарпаття всіх часів. Володар почесного звання «Заслужений працівник фізичної культури». Випускник фізмату Ужгородського держуніверситету. Ігрову кар’єру Андрій Гаваші розпочав у юнацькій команді «Спартак» (Ужгород).

У 1956-му наставник ужгородців Михайло Михалина ще зовсім молодим юнаком запросив його до головної дружини краю, яка була тоді учасником чемпіонату СРСР у класі «Б». Спочатку йому довелося цілий рік просидіти на лаві запасних, але вже у 1957-му Андрій Гаваші з командою став четвертьфіналістом Кубка СРСР з футболу в 1-й зоні УРСР. Незабаром на талановитого молодого голкіпера звернули увагу тренери київського «Динамо», і в 1959 році він разом зі своїми одноклубниками Турянчиком та Сабо переїхав до столиці України. Перший сезон у складі киян став найуспішнішим у кар’єрі воротаря. Замінивши на останньому рубежі травмованого основного кіпера команди Макарова, продемонстрував надійну й упевнену гру, чим привернув до себе увагу тренерів збірної СРСР, яка тоді почала підготовку до Кубка Європи.

У 1959-му Гаваші зайняв 6-те місце серед лауреатів щорічної нагороди «Футболіст року в Україні». Згодом він потрапляє до списків кандидатів у збірну СРСР, проводить із національною командою збори, беручи участь у тренувальній грі. (У той час його внесли в заявку на товариський матч збірних СРСР і Чехословаччини, в якому був дублером Льва Яшина). Але зіграти в головній команді країни так і не вдалося. Наступного року Гаваші повернувся до рідного клубу. В ужгородському «Спартаку», хоч був воротарем, розкрив себе і в атаці. Одного сезону навіть став кращим бомбардиром цієї команди, яку в 1961 році перейменували на «Верховину» і в якій завершив свою ігрову кар’єру. Після того працював заввідділом молоді та спорту Перечинської РДА. А чи не найяскравіша життєва сторінка в житті Андрія Гаваші – 12 років на посаді голови Федерації футболу Закарпаття (1995–2006), 10 років делегатом Федерації футболу України на матчах вищої та прем’єр-ліги країни, а також діяльність на посаді члена виконкому ФФУ, де виконував обов’язки заступника голови комітету зі зв’язків із регіонами (курирував західні області).

Нині Андрій Андрійович працює технічним директором ФФЗ, передаючи свій досвід молодим колегам.

У 2016 році Андрія Гаваші отримав почесну нагороду. Його визнали Почесним мешканцем Перечина. У своїй подяці перечинцям Андрій Андрійович зазначив: «Так сталося, що визначене місце в моєму житті завжди займав спорт і футбол зокрема. Через це, коли з якої-небудь нагоди згадують про мене, то це майже завжди пов’язують з футболом і тільки поміж інших говорять про ті часи, коли я працював на виробництві. А це цілих 25 років. Це той період, коли після закінчення десятирічної кар’єри професійного футболіста у 28-річному віці я потрапив у Перечин.

У Перечині моя дружина отримала направлення після закінчення Ужгородського держуніверситету. Вона вже працювала лікарем Акушерсько-гінекологічного відділення райлікарні.

Мені пощастило, адже мав можливість працювати у трьох кращих трудових колективах Перечина. Спочатку працював технологом, а згодом головним інженером соко-винного заводу, потім інженером-конструктором заводу “Стеатит” і згодом начальником техвідділу лісохімкомбінату.

Разом із колишнім інструктором зі спорту комбінату, а згодом директором Перечинської ДЮСШ Петром Мегешем нам вдалося створити футбольну команду з вихованців перечинського футболу. У кінці 70-х років спочатку повернули команду до Центральної зони (так тоді називали Вищу лігу), де успішно виступили у новому сезоні.

У  1979 році завоювали кубок області серед аматорських команд, а в чемпіонаті завоювали срібні медалі. Слід сказати, що всі футболісти, члени тієї успішної команди були вихованці Петра Мегеша.

Коли я втратив улюблену роботу інженера-конструктора, мені на допомогу прийшов футбол. Мене обрали головою обласної Федерації футболу в 1994 році і протягом 12 років обіймав цю посаду і займався організаторською роботою. За ці 12 років потрібно було щодня вирішувати складні проблеми розвитку дитячо-юнацького та аматорського футболу і вже ніколи не повернувся до інженерної роботи».

На офіційному сайті ФК «Динамо» є дуже цікава стаття про нашого земляка, яка відкриває його як гравця, але в першу чергу, як особистість. Подаємо її у повному обсязі.

Андрій ГАВАШІ – яскрава комета з першої «золотої» плеяди

Із першої динамівської «золотої» плеяди один гравець найменше був обласканий нагородами та призами.

Це, звичайно, воротар Андрій Гаваші. Він не отримав золотої медалі в 1961 році, бо вже пішов із «Динамо» ще на рік раніше. Але й срібної медалі в 1960 році теж не отримав, бо не провів потрібної кількості матчів, формально необхідної для отримання такої нагороди. Ніхто не повірить, але з цієї ж причини Гаваші не напрацював на мрію молоді того часу за образним висловом поета Євгена Євтушенка – «заповітний значок «Майстер спорту». І, тим не менш, він промайнув яскравою кометою в історії «Динамо».

Від любові до негативних почуттів

Дебют його припав на зовсім не пересічний матч – із лондонським «Тоттенхем Хотспур» 1 червня 1959 року. І хоча динамівці програли «Шпорам» 1:2, й у складі суперника була половина збірної Англії, всім сподобалася гра нового воротаря.

По-перше, він вирізнявся зовнішністю: високий, стрункий, одягнений у светр отруйно синього кольору з білим коміром, та ще на шнурівці, при цьому білі шнурки навмисно не зав’язуються, а кокетливо бовтаються на грудях, як це було модно в довоєнні роки. Гетри теж були з «давнього часу» – смугасті до самих бутс. Плюс ще й короткі труси. Коротше кажучи, на звичному тлі Олега Макарова, який завжди одягав непомітний і «на фарт» старий зелений светр, Гаваші був красенем. А коли він почав демонструвати чудові сейви в обидві «дев’ятки», то – вдвічі красень. Уболівальники почали відразу дізнаватися один в одного, звідки це юне обдарування. Виявилося, як завжди із багатого на футбольні таланти в ті часи Закарпаття. І навіть захищаючи ворота ужгородського «Спартака», встигнув бути заявленим за збірну СРСР та бути дублером у самого Льва Яшина. І ось, у важкий момент для «Динамо», коли команда перебувала на дні турнірної таблиці, коли важку травму отримав Макаров, якраз Гаваші й став для відданих уболівальників «біло-синіх» рятівною соломинкою.

Але незабаром, як це часто буває, від любові до, скажімо м’якше, негативних почуттів – якщо не один крок, то дуже й багато. Сейви – сейвами, а й «мишей» вистачало. Вболівальників почало дратувати в Гаваші не лише ефектна манера гри у воротах, але і його яскрава форма. Звідси й образливе прізвисько «балерина». Щоправда, Гаваші не був монополістом на таке прізвисько, а дружно ділив його із Валерієм Лобановським. Але це вже окрема історія. Гаваші повертається до рідного Ужгорода, й багато сезонів захищає кольори тамтешнього «Спартака», причому не стільки в якості воротаря, скільки… форварда. В одному сезоні навіть став найкращим бомбардиром.

Зліт дельфіна

Чому є сенс зупинитися на постаті не найбільш титулованого гравця «Динамо»? Причин кілька.

Перша – його талант як воротаря. Він зовсім не піжон, не грав на публіку, як вважала більшість, дивлячись на його «польоти» спочатку різко вгору, до хрестовини воріт, а потім також пластично – донизу. Інакше, ніж злетом дельфіна, не назвеш. Справа в тому, що володіючи вродженими стрибучістю та гнучкістю, Гаваші не мав на своїй малій батьківщині цієї воротарської школи. У дитячі та юнацькі роки, коли закладається технічна база і воротаря, і польового гравця, він був наданий сам собі. Пізніше Олег Макаров дуже об’єктивно розібрав гру Гаваші. Припустимо, йому потрібно зловити м’яча у правому нижньому кутку, Андрій і відштовхувався правою ногою, а не навпаки, звідси ефектна дуга при зльоті та необхідність ловити м’яча вже під собою. Тобто, сам собі створював проблеми. Інша помилка, гра лише в рамці. Знову зовсім не від небажання грати на виходах, а від повної відсутності навичок. Третій недолік манери Гаваші, вважав Макаров, невміння грати без м’яча, тобто невміння прогнозувати ситуацію. Ось що таке талант без базової школи.

«Біла ворона»

Ще смішнішою ситуація виявилася із «піжонською» формою Гаваші. За його зізнанням, справа була зовсім не в його пристрасті до яскравих аксесуарів, а в бідності на ті роки навіть першої команди УРСР «Динамо». Зараз важко повірити, але строкаті смугасті гетри були перешиті самим воротарем із… хокейних рейтузів, а футболка зі шнурівкою через те, що блискавка була зламана, знову довелося брати до рук голку з ниткою.

Є ще одна причина, чому Гаваші не до кінця реалізував себе на футбольному полі. Він дуже серйозно ставився до своєї освіти. І вже це його робило «білою вороною» серед спортсменів. Такій якості сприяли й генетика: його батько отримав інженерну освіту ще в довоєнній Празі – одному з європейських центрів технічної науки. Інша причина – абсолютна слухняність сина – батько дивився на заняття Андрія футболом, навіть у київському «Динамо», максимум як на хобі. І той не став сперечатися із суворим батьком. Навчався Гаваші на фізико-математичному факультеті університету, і, незважаючи на можливі пільги для футболістів, навчання ставив вище за гру.

Довгі роки Гаваші працював на інженерних посадах у рідному Закарпатті. Але любов до футболу повернула його до цієї справи. Потім тривалий час він був президентом Закарпатської федерації, делегатом на матчах найвищого рангу, членом Виконкому ФФУ. На питання: чи шкодує він, що його ігрова кар’єра не досягла тих висот, на які він міг піднятися завдяки своєму таланту, Андрій Андрійович щиро відповідає: – Ні. Він вдячний футболу за те, що отримав.

І весь цей час, від його юних років до сьогоднішнього дня, люди, які підтримують із Андрієм Гаваші й робочі контакти, й чисто людські, завжди відзначали й відзначають його професійність, вихованість, ввічливість, доброзичливість, порядність. Справжні інтелігенти лише прикрашають.

***

Кращі епізоди матчу чемпіонату СРСР, 1959 року. ФК «Динамо» (Київ) – ФК «Шахтар» (Донецьк)

***

Інтерв’ю із Андрієм Андрійовичем про турнір та розвиток футболу на Закарпатті – читайте згодом на нашому сайті. А нині пропонуємо поринути у футбольну та навколофутбольну атмосферу, яка все життя супроводжувала знаного земляка. Фото із власного архіву А. Гаваші.

1961 рік. «Спартак» (Ужгород) – «Локомотив» (Кошице)

1958 рік. «Спартак» (Ужгород) – «Татран» (Пряшів)

1958 рік. Товариська гра між «Спартак» (Ужгород) – «Татран» (Пряшев, Чехословаччина)

1959 рік. «Динамо» (Київ) – «Шахтар» (Сталіно):
Ю. Войнов, А. Гаваші, В. Голубєв, В. Ерохін, А. Сучков,
В. Турянчик, В. Каневський, В. Серебреніков, П. Граматикопуло

1958 рік. «Спартак» (Ужгород) – «Татран» (Пряшів)

1957 рік. Футболісти команди «Спартак» (Ужгород) на морському пляжі у Різі.

1958 рік. с. Егер (Угорщина). Футболісти «Спартака» (Ужгород) на території старовинного замку

«Спартак» (Ужгород). Калінінград, на міському пляжі. 1958 рік

На стадіоні «Авангард» (Ужгород). 2002 рік  

Голови обласних федерацій після засідання Ради регіонів ФФУ. 2001 рік

На «Донбас-Арені» перед календарною грою Прем’єр-ліги

Ватикан. 2005 рік. Голови обласних федерацій Безрук В. та Фошій В.

Рим. 2005 рік. Група членів Виконкомів ФФУ

Копенгаген. 2005 рік. Стародубов В., Вихров К.

Берлін. 2006 рік. Разом із колегами – членами Виконкому ФФУ на Чемпіонаті світу

З колегами із Одеси Г. Городенко та П. Найда П. на першому меморіалі Лобановського. Київ

Ветерани закарпатського тенісу на турнірі Й. Гагера

А. Гаваші, М. Машкаринець, І. Кокотько

Ветерани тенісу М. Бойко, І. Кототко, О. Фабіян разом із Андрієм Гаваші

Команда ветеранів «Урожай» (Кольчино) на змаганнях пам’яті Василя Напуди

Гірськолижна база «Подобовець». З онуком Ребченко Є. 2003 рік

Гірськолижна база «Красія». А. Гаваші і Й. Машкаринець. 2008 рік

Гірськолижна база «Красія». 2010 рік

Гірськолижна база «Красія». 2010 рік

Берлін. Чемпіонат світу 2006 р.

Стадіон «Авангард». Петро Мілян, Андрій Гаваші, Михайло Митровський

Спільне фото ветеранів закарпатського футболу на святкування
70-річного ювілею А. А. Гаваші 

В. Дьордь, А. Гаваші, І. Качур та О. Філіп (зліва на право)

Сербайло, В. Диковець, Т. Пфайфер та І. Пажо вітають ювіляра

Фото на згадку двох легенд футболу України – В. Турянчик та А. Гаваші

Ювіляра вітає Іван Качур

На дні народженні арбітра В. Качура (ювілей). Зліва на право: А. Гаваші, В. Онуфер, Т. Онуфер, Й. Шитєв

Фото на згадку про 80-річний ювілей ветерана футболу Золтана Бреньо

Андрій Гаваші вручає почесні нагороди Золтану Бреньо 80-річний ювілей 2009 рік

І турнір на честь А. А. Гаваші

ІІ турнір на честь А. А. Гаваші

Підготувала Анастасія ПЕНЗОВА, ФФЗ