Пам’яті Володимира Пінковського

Завтра, 4 серпня, стартує І Міжнародний турнір із футболу пам’яті видатного закарпатського футболіста й тренера Володимира Пінковського серед юнаків 2002 року народження. Турнір триватиме три дні.

Розклад усіх ігор:

4 серпня (вівторок)

Ужгород, стадіон «Спартак»

10.00. ДЮШФ «Зінедін» (Ужгород) – АСS «Tampa Brasov» (Румунія).

11.30. Відкриття турніру.

12.00. СДЮСШОР (Ужгород) – ДЮФК «Бронька».

5 серпня (середа)

Чоп, стадіон «Локомотив»

10.00. АСS «Tampa Brasov» (Румунія) – ДЮФК «Бронька».

12.00. ДЮШФ «Зінедін» (Ужгород) – СДЮСШОР (Ужгород).

6 серпня (четвер)

Ужгород, стадіон «Спартак»

10.00. ДЮФК «Бронька» – ДЮШФ «Зінедін» (Ужгород).

12.00. СДЮСШОР (Ужгород) – АСS «Tampa Brasov» (Румунія).

13.30. Урочисте закриття турніру.

Запрошуємо вболівальників відвідати матчі!

Довідка ФФЗ: Володимир Пінковський – один із тих, який у складі ужгородської футбольної команди «Говерла» в 1972 році «підкорив» зі своїми партнерами найвищу вершину України – став «срібним» призером чемпіонату колишнього Радянського Союзу в другій лізі серед українських команд класу «А».

Володимир Іванович Пінковський кілька разів входив до символічного списку кращих дитячих тренерів Закарпаття.

Народився Володимир Пінковський 9 листопада 1945 року в Ужгороді. Кандидат у майстри спорту. Півзахисник. Навчався в Ужгородській середній школі №2. Із шестирічного віку почав грати у футбол, а з семи – займався ним в ужгородській дитячо-юнацькій спортивній школі. Перший тренер – Василь Васильович Федак. Разом із своїми ровесниками грав за збірну обласного центру, а відтак і області. Чотиринадцятирічним юнаком пробує свої сили в «дублі» ужгородського «Спартака».

1961 рік – гравець другої юнацької збірної команди СРСР.

Сімнадцятирічного Володю зараховують до «основи» ужгородської «Верховини». Через три футбольні сезони його призивають на дійсну військову службу. Щоправда, вона здебільшого проходила не на навчальних полігонах чи військових караулах, а на футбольних полях. Із 1964 по 1969 роки – захищає кольори львівського СКА. У складі цієї команди в 1965 році став чемпіоном України. Певний період був капітаном футбольного армійського колективу. Тут разом із ним грали ще кілька вихованців закарпатського футболу: майстер спорту Томаш Пфайфер, Арпад Шандор, Олександр Данилаш, Василь Медвідь, Степан Андрейчик, Степан Мадяр та інші. А працював із командою відомий фахівець, заслужений тренер УРСР, майстер спорту з Ужгорода Ернест Іванович Кеслер (він у той період обіймав посади начальника команди й головного тренера).

У 1965 році Володимир у складі збірної юнацької України бере участь у престижних турнірах «Юність» та «Надія».

Через рік футбольний колектив львівського вищого військово-політичного училища, за який виступав ужгородець, виборює один із найпрестижніших кубків того часу – «Кубок мільйонів» (приз Центральної ради союзу спортивних товариств і організацій). До речі, тоді з ужгородцем у команді також грали два Золтани – мукачівець Мілес та тячівець Мечей, Степан Мадяр, Фіцай та Ковач.

1967–1968 рр. – Володимир Пінковський разом із такими закарпатцями як Петро Андрейчик, Василь Медвідь, Олександр Данила та Томаш Пфайфер грають за львівський армійський клуб. Тут головним тренером і начальником команди був ужгородець Ернест Кеслер.

У 1970 році Володимир Пінковський повертається в рідну команду – ужгородську «Верховину», кольори якої захищає ще шість футбольних сезонів.

У 1972 році Володимир Іванович у складі вже «Говерли» стає срібним, а через рік – разом із командою посідає четверте місце чемпіонату колишнього Союзу в другій лізі серед українських команд класу «А».

У 1972 році закінчує Львівський інститут фізкультури і майже три десятки років працював тренером ужгородської спеціалізованої обласної дитячо-юнацької школи олімпійського резерву (СДЮСШОР) із футболу, де навчав азам футбольного мистецтва юних мешканців міста над Ужем.

Володимир Іванович як досвідчений дитячий тренер любив говорити: «Я допомагаю юним ужгородцям та дітям із навколишніх сіл обласного центру «гризти» не просту, але таку цікаву футбольну науку. По-перше, навчаю їх усього, що знаю сам. Адже перемога – це кінцевий результат нашої спільної з ними роботи. Вчу їх колективізму, аби завжди вони відчували лікоть друга, а на полі – партнера по команді, адже футбол – це колективна гра. Мені завжди приємно порівнювати футбол із грою оркестру. Якщо в ньому бодай один музикант фальшивить – це брак. Аналогічно і в футболі. Кожен гравець чи він лідер у команді, чи її капітан, особливо в дитячому віці повинен насамперед виконувати настанови тренера».

І його вихованці не підводять, правда, грають у футбол і навчаються не на «5», як їх навчитель, а на всі «12» балів. Багато його вихованців – нині відомі футболісти, які грають у різних командах як українських, так і зарубіжних клубів.

Помер Володимир Іванович 9 лютого 2014 року від важкої тривалої хвороби.