ФОТО. Олександр, якого ми пам’ятаємо…

В Ужгороді влаштували турнір пам’яті одного з найвидатніших футболістів Закарпаття Олександра Когутича.

За мою майже тридцятирічну журналістську кар’єру це перші змагання, у яких я не називатиму результати й переможців. Це просто не матиме значення. Бо має значення лише одне: пам’яті КОГО турнір. Сказане підтверджується й десятками моїх розмов-реплік із тими, хто знав Олександра Когутича як колега або як уболівальник. Більшість або відмовлялися від інтерв’ю, або просто відповідали на запитання, не стримуючи сліз. Так! Справжні чоловіки теж плачуть! Таке стається в таких випадках, коли від нас раптово йдуть люди, які багато зробили для розвитку обласного футболу і значення яких важко переоцінити.

А О.Когутич саме таким був і залишається в історії спортивного Закарпаття. Він був унікальним: граючи на позиції центрального захисника, багато забивав. А за ужгородський колектив майстрів відіграв майже 500 матчів, у яких відзначився без якоїсь дещиці 50-ма голами. Притому не просто був багаторічним капітаном команди, а з неповторними лідерськими якостями. А ще філігранно клав у «дев’ятку» штрафні… Можна ще й ще розповідати про футболіста, який рік тому несподівано пішов із життя, ледь перетнувши піввіковий рубіж. А міг же багато зробити і в ролі тренера. Не встиг… Що болем відізвалося в багатьох. Отож вони, наче по команді (але не з примусу, а з власного сумління й наче з якимось собі докором: наче самі винні в передчасній смерті Олександра!), приїхали на турнір із мініфутболу до Ужгорода. Цілий букет відомих імен: керівники територіальних громад, президенти футбольних клубів, футболісти, тренери… Зокрема: Василь Коштура, Сергій Чопик, Василь Стецо, В’ячеслав Пінковський, Іван Білак, Юрій Андропов, Олег Яворів, Ярослав Гунтей, Мирослав Бабяк… За матчами також спостерігав голова Закарпатської асоціації футболу Іван Дуран, мій колега, голова Закарпатського обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України Василь Гаджега, відомий тренер Іван Шанта… Усіх годі перерахувати…

Три команди – із Ракошина, Ужгорода та під назвою «Говерла» – за коловою системою відіграли один з одним. Та повторюся, і хай мене вибачать читачі, сайту, у цьому випадку результати й місця не мають значення. Не випадково нікого й не нагороджували. А кульмінацією завершення першого заходу пам’яті О.Когутича став збір підписів на присвоєння його імені вулиці або стадіону в Ракошині, де народився, почав грати й власне завершив свій футбольний шлях Олександр, та передача їх голові Великолучківської територіальної громади Василю Коштурі. Василь Омелянович подякував, зазначивши: його просто випередили з повідомленням. Адже в селі вирішили: тільки приведуть стадіон до того порядку, щоб його можна було назвати іменем Олександра, обов’язково реалізують задум. А ще планують установити барельєф на честь видатного земляка…

Усі присутні також сфотографувалися на пам’ять. Серед них були й рідні Олександра, зокрема його батьки… Слова вдячності за організацію турніру, сльози з десятків очей, яких було не стримати, і пам’ять. Я пам’ятаю Тебе, Сашко, наші розмови й інтерв’ю… Ми всі пам’ятаємо Тебе, Олександре!..

Володимир ТАРАСЮК, ЗАФ